Svoboda_E/Na_zelenomu_ostrovi_zb

< той час, бо ж тоді не було ні податків, не було й війн, не було гонитви за дичиною, під час якої витолочували лани хліборобські... От таке моє оповідання. Коли приїдете до землі Самаркандської,— запитайтесь лишень, коли той народ був найщасливішим,— і вам скажуть: — Горенько наше! — Тоді, як пес був у нас королем!.. І до сьогодні дуже там шанують всіх псів, бо ж ніхто напевне не знає, чи не походить той або інший собака з королівського роду... ПІЗНО>

Ukrainka/Lisova_pisnia

< л ь о в а Уже ж мене пошарпано, всi квiтоньки загарбано, всi квiтоньки-зiрниченьки геть вирвано з пшениченьки! Мак мiй жаром червонiв, а тепер вiн почорнiв, наче крiвця пролилася, в борозенцi запеклася… М а в к а Сестрице, мушу я! Твоя краса на той рiк ще буйнiше залишає, а в мене щастя як тепер зов'яне, то вже не встане! Р у с а л к а П о л ь о в а (ламає руки i хитається вiд горя, як од вiтру колос) Ой горенько! косо моя! косо моя золотая>

Moliere/Komedii

< й смілості в тобі якраз до ката. Ти думаєш, що всім язик потрібен твій. 51 Д а м і с Але... П а н і П е р н е л ь А ти зовсім, мій синочку, дурний,— Я це кажу тобі, як баба до онука, Що з тебе виросте ледащо й ледарюка, Твоєму батькові казала я давно, І виріс ти йому на горенько одно. Мені... М а р' я н а П а н і П е р н е л ь А ви, його сестричка,— ви плохенькі, Мов тихая вода, такі собі тихенькі>

<. Я В А З П а н і Ж у р д е н , п а н Ж у р д е н , Н і к о л ь , д в а л а к е ї . П а н і Ж у р д е н . Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап'яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом лю- дей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хо- чеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли? П а н Ж у р д е н . Тільки дурні та дурелі, жінко, ти- цятимуть на мене пальцями. П а н і Ж у р д е н>

<, і вони хочуть мене одружити. С к а п е н. Ну то й що? Хіба це так страшно?^ Ок т а в . Горенько! Ти ж не знаєш причини моєї три- С к а п єн. Ні, але ж те цілком від вас залежить, щоб я довідався про неї. В мене душа добра — я завжди ці- кавлюся справами юнаків. О к т а в . Ах! Скапене, коли б ти міг придумати щось, вигадати якусь таку шту'ку, щоб вивести мене з того скрутного становища, в яке>

<! Ви ніби в гарячці! Та я й сотні франків не матиму за те дрантя. А потім не забувайте, який короткий строк мені призначено. Ж е р о н т . То якого ж біса понесло його на ту га- С к а п е н леру?! С к а п е н . Ох! Це вже зайві слова! Забудьте ви про ту галеру, збагніть, що час не жде. Адже ж ви ризикуєте втратити вашого сина. Горенько!.. Мій бідний паничу!.. Може, я вже ніколи>

< . Що з вами, чарівна Анжеліко? Чого ви пла- чете так гірко? " 485 А н ж е л і к а . Горенько, я плачу, бо втратила найдо- істоту... Я плачу, бо помер мій і наймилішу рожчу батько... К л е а н т . О небо! Яке горе! Яке несподіване лихо! А я саме ублагав вашого дядечка поклопотатися за мене і тепер прийшов до вашого батька, щоб відрекомендува- тися йому особисто і спробувати моїми благаннями>

Vait_Elvin_Bruks/Stiuart_Malia__khlopchyk-myshenia

<. — От так так! — тільки й повторював він. — Горенько мені, горе! — Горе — чому? — запитала Гарієт. — Панно Еймс! — заговорив Стюарт. — Я вас запевняю: я все-все дуже гарно був улаштував — усе! А тепер — ви тільки погляньте на це! Гарієт була за те, щоб якось підремонтувати човна і все-таки поплавати в ньому по річці, але для Стюарта ця ідея була просто нестерпна. — В цьому немає сенсу, — гірко заперечив він. — Так воно вже ніколи не буде. — Як саме — «так»? — запитала Гарієт>

Venih_A/Na_zelenomu_ostrovi_zb

< той час, бо ж тоді не було ні податків, не було й війн, не було гонитви за дичиною, під час якої витолочували лани хліборобські... От таке моє оповідання. Коли приїдете до землі Самаркандської,— запитайтесь лишень, коли той народ був найщасливішим,— і вам скажуть: — Горенько наше! — Тоді, як пес був у нас королем!.. І до сьогодні дуже там шанують всіх псів, бо ж ніхто напевне не знає, чи не походить той або інший собака з королівського роду... ПІЗНО>

Hrushka_Iv/Na_zelenomu_ostrovi_zb

< той час, бо ж тоді не було ні податків, не було й війн, не було гонитви за дичиною, під час якої витолочували лани хліборобські... От таке моє оповідання. Коли приїдете до землі Самаркандської,— запитайтесь лишень, коли той народ був найщасливішим,— і вам скажуть: — Горенько наше! — Тоді, як пес був у нас королем!.. І до сьогодні дуже там шанують всіх псів, бо ж ніхто напевне не знає, чи не походить той або інший собака з королівського роду... ПІЗНО>

Myrnyi/Lykho_davnie_i_siohochasne

<, не стрінутись з ким. Він почав боятись людей, боявся рідної дочки, себе самого боявся. Не раз йому западала думка утекти куди-небудь, забігти безвісті, світ за очі. Все одно, де не пропадати!.. Він і так пропада. Нема в нього нікого, кому б він сповірив своє горенько: рідна дочка — й та йому ворогом стала... Он щось таке панові наклепала... Уже ж би він не виссав з пальця того, що казав ото... Видно, вона йому  про щось довела... Може, вже й близька стала>

Vitchyzna/1990_N12

<, щоб забули це горенько, яке ви пережили за це літо. А що ви перевтомились і від трудів, І ВІД норвуванна, то то нічого: дасть бог відпочн ното, аби вже щоб достроіли зовсім. А чим же ви дах укрили — чи толом, чи залізом? ОЙ. як це ж і гарно буде, як у кас буде свій будиночок! А що огорода нема, то нічого: аж ось скільки та якось же і жили боа огорода. А якщо с біля хати віл[ь)ний клаптик землі, так навесні що Й чорної смородини посадите: вона рано починає>

<, аніж у листі* вочці. напишіть, як Юлії Ікннінні ті миронівські ліки чи вони що допомогли? Чи від них с які наслідки? Уже ми не Черкаської області, в Київської. 23 січня 1960 року (за штемпелем «Черняхівка* на конверті) Добрий день чи вечір вам. вельмишановний Матвій Олексійович і Юлія Іванівна! Одержала від вас лист і довідалась, яке тяжке горенько спіткяло вас. стареньких. Боже мій. боже! Бідненька Юлія Іванівно! Як же січас? Чи вже хоч трохи>

< можна ім ходити хоч по хаті, хоч по подвір'ю? Діждали свосї хаточки, свого подвір'я, г, де і жити, е де і походити,— так от бачите, яке горенько! У нас тут було таке горенько, тільки не в Богдан і вці, а в хуторі, що від Ііогданімки :<а річкою. .»а болітцем стоїть. 179 Ті*ж жінка а горище впала, ну, 1 поламала, так як І Юлія Іванівна. (ногу), так уже підлі купали П: нона а ціпком ходить І дуже помаленьку, а все ж таки ходить. Правда, вона від Юлії>

Myrnyi/Tvory_v_dvokh_tomakh_Tom_1

< нагодувати?.. Од його крику вже й самій перехотілося їсти, а воно кричить, аж поле розлягається! 55 — Годинонько ж моя лихая! горенько тяжке! що ж мені у світоньку казати з тобою? Так воно мені укричалося тоді, що я й досі чую той непевний крик його. Видно, вже не перед добром воно кричало, видно, чуло свою нещасну долю. От уже швидко й до села, де була волость; уже з-за гори витикались>

<, він подався вперед. Так цвірчить і стриба горобець перед котом, що вловив гороб'я і, міцно здавивши зубами, покручує довгим хвостом та висвічує хижо очима. Ой, стережися, невеличкий горобчику, того лукавого викручування та хижого висвічування! Лети собі мерщій у своє гніздечко виплакувати своє горенько з своєю дружиною. Стережися й ти, невеличкий Пилипку, свого лютого ворога, що тобі з ним боротись>

<, з бляшаною покрівлею. Дивувались піщани, що така озія стоїть серед села, оторочилась їх низенькими хаточками. А палац справді виглядав далеко краще, ніж піщанська невеличка церковця. Оже вони ще більше — не то здивувалися, не то перелякалися, як увечері бородатий прикажчик ходив від хати до хати — загадував, щоб на завтра жінки були той палац мазати. — Ой, горенько! що ж то тепер буде?..— питали>

<, як там кажуть, і горенько покотив! Одно тільки його мучило, одно здавалося гірше печеної редьки, становилося руба у горлі. Це — життя у казармі вонючій та вонюча їжа. Хліб той — чорніший землі, з остюками, та ще до того, як згадає Максим, глядя на його, що він у шаплику ногами мішаний, то аж занудить... Капуста—до носа не приводь; каша — з рота верне. — За все, за все у вас добре,— хвалиться>

<, та й годі! Адже ж ходив до сього не тільки в шитих, а часом в таких, що руб руба позиває... Та й байдуже було! — Яка ж я, мамо, буду добра жінка, коли сорочки своєму чоловікові не вишию? Я б йому, які найкращі зразки є, усі б, здається, вимережила... Та горенько — не знаю всіх! — Спасибі тобі, дочко, за твою ласку як до його, так і до мене! Як ти увійшла до нас, то мов праведне>

Zakhar_D/Na_zelenomu_ostrovi_zb

< той час, бо ж тоді не було ні податків, не було й війн, не було гонитви за дичиною, під час якої витолочували лани хліборобські... От таке моє оповідання. Коли приїдете до землі Самаркандської,— запитайтесь лишень, коли той народ був найщасливішим,— і вам скажуть: — Горенько наше! — Тоді, як пес був у нас королем!.. І до сьогодні дуже там шанують всіх псів, бо ж ніхто напевне не знає, чи не походить той або інший собака з королівського роду... ПІЗНО>