Vynnychuk/Spalakh_opovidannia_povisti

<, що з тобою щось не гаразд… Я б тобі під печеру й кісток понавозив, різних там черепів. А то в тебе як у білки в дуплі. Де ж таке видано? — Не буду я ні з ким битися. Не хочу. — От ти далі своєї. Горенько моє! А мені що — в петлю? — Чому в петлю? — Ну як? Тільки в петлю. Куди ж іще? Так мене зганьбити! Та що мене? Ціле князівство зганьбив. Люботин віднині у всіх на язиці буде… «Люботин? А-а, це там, де дракони як зайці?» Я собі уявляю, що мене чекає>

Suchasnist/1973_N07-08_151-152

< Коли б тобі горенько та печаль, То ти б вийшов на вулицю та й кричав. Пісня Голосять баби на згарищах, На труну сльозами ллють. А вірші — так це не горе ще, Радше втіха у жалю. Діти хлібом снять, голоднії, В матерів на віях сіль, А хорали чи симфонії — То мистецтво, а не біль. І кохану, котру звабили, Не знайти на полотні, Бо кольори і муштабелі — То малярство, а не гнів. Та в шпиталі, і за гратами>

Shevchenko/Povne_vydannia_tvoriv_Tarasa_Shevchenka_Tom_13

< уночі». (Там же) З рідших: «Красо моя молодая, Горенько з тобою!» (Там же) 223 Або звертання до прекрасної і доброї княжни як жертви жахливого злочину свого батька: «Тебе тілько не покине Лихая година . . . К н я ж н о м о я б е з т а л а н н а , З н і в е ч е н и й ц в і т е ! » («Княжна») її ти осталася, н е б о г о , 1 не осталося нікого З тобою лома ...» («У нашім раю на землі») «Безталанная>

Kumka_Mykhailo/Snip_Ukrainskyi_dekliamator_Tom_2

< і скель питає: Чом мовчать раби? Зіроньки шепочуть: Волю мати буде, Хто любов до неї в душі роздобуде! Жалісно мовляє Збруч: Дніпре, мій брате! Тяжко мене тисне горенько прокляте... Води мої — сльози, кров орлів підбитих, Сам я знов невільник у катів неситих, Ластівка щебече: Хто відвагу має, Той рабом не буде, той пута зломае. І Дніпро нахмуривсь, злютувавсь, рухнувся, Покотились филі... ввесь народ проснувся. Чайка білосніжна до Збруча>

Tychyna/Zibrannia_tvoriv_u_dvanadtsiaty_tomakh_Tom_03_Poezii_1954-1967

<. Той херувим так зирка грізно, бо він же безперечно бачив Миколи Ілліча учинок. Хоча б не вдарив грім ізверху. Співаю — а воно щось сниться, та враз збудивсь від камертона: співай, співай про херувимів. ...А потім думав: горенько моє! Я чув же сам — про іскру шепотіли: із рук до рук пішла... А де поділи — пе вгледів я: наш хор гримнув щосили: хваліте господа, що в небесах! * Малий я був, і в толк не міг я взять: а як же можна іскру>

Lomatskyi_Mykhailo/Zavorozhenyi_svit_Po_tsei_bik_Chornohory_Ch1

<. Онтам ви- сока, гостра скала. В ній ніби отвір, але закритий грубезною плитою. Б'є барткою в ту плиту. Так, вона, це «двері» до пе- чери в скалі. Але, як відвалити ту плиту-двері? Звідки наб- рати сил? Ану ж там, у печері, сидить той велетень, якого хотілось би побачити? Немало намучився і натрудився він, поки ту плиту зрушив, а потім відсунув її так, що міг загля- нути до неї. Дивиться і, о горенько! В печері повно всякого гаддя і нехари>

Shyshkov_Viacheslav/Uhrium-rika

<!! Лишенько моє!..— зблідла Мар'я Кирилівна та прожогом на кухню: — Варваронько, матінко... Певне, з Прошенькою не гаразд... Дзеркало тріснуло надвоє... Боже мій, боже! У куховарки від наливки голова тріщить. Не розібравшись, у чому справа, завила куховарка на весь голос: — Чи ж не стафет чорний залетів до тебе у вікно... Ой ти горенько!.. — Дзеркало надвоє... Піди та подивися мерщій/ — Ой ти горенько!.. І нащо ж мені дивитися! Тільки по чарочці>

< сухої малини. На третій день приїхав верхи на олені бабин онук* рябий і підсліпуватий хлопець Павлуха. Він похмуро привітався з незнайомцем, а старій сказав: — Бабусю Дар'є, горе у нас із тобою... Велике горенько... Батечка мого застрелили... Довго жити тобі татко наказав.— Мовби ловлячи ротом повітря, хлопець заплямкав губами, обличчя його зморщилося; соромлячись незнайомця, він одійшов до сосни, припав до неї щокою і, затуливши очі долонею, почав>

Francois_Rabelais/Gargantiua_ta_Pantagriuel

<! Галси нижче, нижче, гей! Реї спусти! Ріж носом воду! Витягни румпель! Лягай у дрейф! — Де ми? (сказав Пантагрюель). Боже, Спасителю наш, рятуй! — Лягай у дрейф! (гукнув Жаме Брає, старший лоцман). Лягай у дрейф! Кожен про свою душу думай і молись, надія тільки на чудо! — Дамо (сказав Панурґ) якусь гарну і врочисту обітницю! Леле, леле, лелечки, бу-бу, бе-бе-бе, бу-бу-бу! Горенько, горечко! Пошлемо когось із нас на прощу! Авжеж, скинемося по кілька>

<! Ну й град, ну й блискавка! Гей ви там, нагорі! Тримайтесь, будь ласка! Коли у вас День Усіх Святих? По-моєму, у нас не день, а ніч, і не Всіх Святих, а всіх чортів. — Падку мій! (сказав Панурґ). Брат Жан свою душу даремно занапащає! Якого щирого друзяку я втрачаю! Леле, лишечко, що година, то й новий клопіт! Від Сцілли ми йдемо до Харибди. Горенько, я тону!/Confiteor!/ Розділ XXI Хвища триває і півслівця про духівниці, на морі складені>

Lys_Volodymyr/Ivan_i_Chorna_Pantera

<? Земля ще холодна. — Пісок набивається в ноги. — Не в ноги, а в черевики, — поправляє мама. — Потерпи трохи. Або давай збоку лісом підемо, там піску менше. Ой, горенько ти моє, ну геть би мала дитина. Іванові стає веселіше. Бо коли мама називає малою дитиною, а не бовдуром, ледацюгою, окаянним чи анциболотом, значить, вона не сердиться. «Я мала дитина, — думає Іван. — Мала дитина, і Бог мене любить». IV.Таумі ======== На тридцять сьомому році>

Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_011

< я ; одна тільки туга гризе моє серце: як заженуть у степ, дак не до- ведетъ ся нї одного листа приняти, нї самому послати; бо туди понта не доходить. От моє горенько! а може доведетъ ся рік, або й другий простерегти нікчемне море“. Похід, що так журив Тарасову душу, був нї що більш, як приміркована урядом експедиция через степ на Аральське море, що б описати береги його й збудувати Форт>