Holovko/Chervona_khustyna

< та одвернеться". Враз очі скосила — та так і похолонула вся. Од могили — гін двоє всього — неслися три вершники. І сюди просто. — Невже сюди? Під'їхали до косаря, покрутилися — про щось питалися, мабуть. Потім один крикнув щось, і скачки — ой, горенько ж! — у гречку влетів. Пробіг одним краєм, серединою. Ой, став раптом! Крикнув і рукою махнув. Ті два кинулися до нього. В ту ж мить Оксані на голову наче гора звалилась — вона тихо опустилася на землю>

Antonovych_Marko/P_Kulish_v_otsintsi_I_Nechui-Levytskoho

< від себе: «Тільки горенько, що це усе освічено неправдивим світлом, по- глядами на українську минувшину, чисто польськими, через котрі він поставив нашу історію догори ногами, як сказав у свій час критик Карпов. Це багато попсувало його утвори та ще й з додат- ком оригінальничання та супротивності Костомарові та Шевчен- кові . . . Ось, мов, вам! Дивіться! Он якої я заспівав вам зовсім не в унісон з вами>

Zoria/1896_Chyslo_15

< плаче вона з хати і сховалась чив тих слїз. Зїня, вчащати до моєї хати; ненько примітила: но-ж полились — 28 5 — і за Прожогом вибігла на дворі, в садку, щоб нїхто не ба і горе мінї з тими дїтьми, — думала баба вже почав він любить Настю ; я вже ще дав Не дур в неї сльози з очий. Ой горенько мінї та й годї !" найменчий син з богатенького мати після смерти батька усе та чимало поля й город і хату. Усе, здаєть ся, гаразд, трохи пустотливий па разд>

<, та тільки горенько, що Денис на вдачу, як той рубок, порох, навіть зьвіркуватий і завадїяка, та ду любить ріти, він перший дає парубкам привід, а ті дурнї гайда за ним слїдком, як овечки за бараном І Бо ялась я за Соломію, і Настя горнеть бою ся й за Дениса. в усяких дуростях „Денис гарний трохи пещений, ся до Дениса. сваволець, здоровий, румяний, з себе, батька, палкий гуляти буде | Одначе три днї. і Денис знов зібрали не дуріли. Іх>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1907_Tom_40_Knyha_11

< батенько пяні до безпамяти (опускаєтця на дзиглик). Боже мій, Боже ! Що яке то нашому домі окошилось ! Усї сумують та ну велике горенько у а нїкогicїнько й нема — усї сплять, гукали, І оце хоч би *) Початок див. кн. IV, V, VI, VIІІ—ІХ. l e g o o g - s u - d p # e s u _ s s e c c a / g r o . t s u r t i h t a h . w w w / / : p t t h / . 7 0 6 7 7 1 9 0 1 2 1 1 0 3 g u u / 7 2 0 2 / t e n . e d n a h . l i l d h / / : p t t h>

< та лихо, а от Паранька з дурного каже, що як вернулось до неї усе кумпанство, то буцїм то Про каже, Юрасю, гульбицький прохав твою сестру вкрасти... нашого панича: поможи мінї, пане, не яке великої З а г. (відкидаєтця з ляком): Тю ! . Та ч . каєш мене, чи справди... А д покої). е пак Уляна Р и ти, махамете, ля . (кидаєтцяу середнї . (сам собі): Що з а знак ? . . А піти й собі з а паном Та рас (виходить). Горенько тяжке! Як же мінї Киля>

< мінї, горенько з ним ! Та вбити-ж його, то ще й мало ! (до Килї). А Гарасько-ж що ? К и ля. Гарася, батеньку, давно вже й в хуторі не має... Він десь у степу, чи в царинї стрільцює... Т а р а с. Правда, пане ! Він й учора був коло косарів, а сю ніч ночував у баштанника. . . . е к З а г. Та вжеж не вивів на сміх, я . (підводить головуі б обійшлось і без його ! Знарочито відда лив ся, махамет, щоб пеню відвести від себе ! (звішує голову>

< на груди). Так ось воно як ! Убрав мене москаль у спори ! Украв є собі в груди).У мене, у полков дочку ! ника війська чорноморського, украв дочку ! Іхтож? Московський півпанок, гольтїпака, лайдак! Та горенько-ж мінї, горенько тяж ! Та він же мене а заріз! Та він же мою честь у багнюку втоптав, закаляв моє мення чесне! (стрепехнув шись). Так нїж! Чортового батька похлюбитця своєю вдачею т моїм соромом! Ще побачимо, н охаті). Агей, козаки мої! Гей, цюди>

< приснив ся, а та вкрали! Сїєї ночі Уляна дїялось — у мене дочку ки явма лихо утеклаз Прогульбицькимі Дирк . Та невже-ж так, брате ? . Тоб т о Уляна . утекла з рідного дому? Заг . Утекла, сестро! Дирк . Утекла з Прогульбицьким ? . . Заг . Та кажу-ж тобіз Прогульбицьким! (збентежена і заторочена): Та я Ди рік. кіля-ж таке горенько? Та як же воно склалось?.. к же ц е . Та звід . ? l e g o o g - s u - d p # e s u _ s s e c c a / g r>

Krymskyi_Ahatanhel/Povistky_i_eskizy_z_ukrainskoho_zhyttia

<: „Це тобі так удалося: я ніколи не нахвалявсь... Л в тім: „не піймав за руку, не кажи, що
злодій“. Сьвідителів у тебе нема, а без йіх тобі не
повірять. — г Справді, горенько моє, гпо сьвідків нема,“ кажу я, а то бувби ти пішов, злобителю, на
Сібір!* Трохим мовчить, ні чичирк, тілки в вічі неДИВИТЬСЯ.Од того часу він трошки присмирився, вгамувався. Тижнів зо три він не пив і мене не зачіпав.
Навіть трапилося отак: у мене не стало свох грошей. бо вже я всі попроїдала>

<: „вона одсьогодні житиме в нас,
в милій хатині.“ — „Я в су% подам, що в тебе дві
жінці,“ — озиваюся я несьміливо, стиха, би терпла
голова трохи не лусне тай боюся я, щоб він іі не
розразив. А Трохим промовив насьмішкувато: „Щ«>ж!
подавай! я скажу судцям, що нринннв Мотрю и хату за ножильчиху.... Адже хіба закон претить приймати квартирянтів?!^ То ж бо то й б! на мов горенько, цей невіра знає судові порядки всі, до ниточки. Це не те, іц» наш браччик-міщанин>

<
старосьвіцьким, не марнуючи слів, а даючи цілком
„практичні“ аргументи, — та ба! на горенько, син
був тепер з кожного погляду геть - незалежний од
його. Довелося обмежитися устними дебатами, себто самісінькою „теориею“, а абстрактні доводи не
дуже впливали на блудного сина. Дякуючи Микиті,
отець Кирило дуже багацько собі крові збавив Раз
він був кинув йому в очі назву „мельхіорового ліберала*, а син на це зовсім спокійно одмовив, що
навіть мельхіоровий>

< далі:— Бачиш, от що: в неї взавтра буде багацько
гостей, — дак їй хочеться, щоб були танцї Тілки ж
на горенько нема тепер у городї музик: поїхали
на село до одного пана. Та єсть тут одна гувернантка: то вона взавтра гратиме на Фортепьян; а
ти гратимеш укупі з нею на скриику. Воно й буде
так, неначе оркестр.. Ти будеш грати, а під твою
музику танцюватиме все паньство!-.. І це я зробила, я! — знов радісно хвалилась Лаговська, сподї-
ваючися, що й син>

Tarnavskyi_Valentyn/Dysertatsia

< до його плеча. Хома лагідно, мов маленьку дитину, заспокоював її. Ламким, незвичним голосом казав добрі, пестливі слова, котрі сам чув колись від матері І які горе перетворювали на горенько, лихо на лишенько, і сам із здивуванням відчував, як у ньому народжується щось нове, незнане, розбуджується дивовижний правічний інстинкт, котрий і штовхає людину на захист усього слабкого, беззахисного, скривдженого. Цей батьківський інстинкт, котрий дрімав у ньому>

<, водночас і примножується. Під входом в універмаг на гранітному цоколі сиділа зморшкувата старенька й мовчки, тужливо дивилась на магазинну метушню. Вона щось говорила до людей, губи її дрібно ворушилися, але ніхто в багатомільйонному місті її не чув. Під цим журливим поглядом Хома аж спіткнувся: - Чого вам, бабуню? Бабуня зашелестіла щось про своє життя, про старість, горенько, лихих синів та невісток, а потім, глянувши Хомі просто в душу, безнадійно>

Ukrainskyi_narod/Zhartivlyvi_pisni

<. Я шевчика не люблю, За шевчика не піду: А швець ходить горою Та все смердить смолою. Хтіла мене мати За писаря дати. СВАТАВ МЕНЕ, МАТІНКО, ПЕРВИЙ А що на ру- ці пер _ стень. Не дай ме-не, ма - ти, за йо-^ ^ 11 Ти ІЇр* ріг р М'і і і ' і го, ой бу- де ме- ні го_ рень-ко в ньо - го! Сватав мене, матінко, первий, Ой то первий, що на руці перстень. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, матінко, другий, Ой>

< то другий — поганий, моручий. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Я писаря не люблю, За писаря не піду: Писар буде писати, Мене дома лишати. Хтіла мене мати За панича дати. Я панича не люблю, За панича не піду: Панич буде панувати, А я буду бідувати. Хтіла мене мати За косаря дати. За косаря я піду: Косар буде косити, Мене щиро любити. - 299 - Сватав мене, матінко, третій, Ой то третій, що плете плетінь. Не дай>

< мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, мати, четвертий, Ой то чотири, та й не чорнобриві. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, матінко, п'ятий, Ой то п'ятий — поганий, горбатий. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, матінко, шостий Ой то шостий та ширококостий. Не дай мене, матінко, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, матінко>

<, сьомий, Ой то сьомий, що семеро коней. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, матінко, восьмий, Ой то вісім, а що живуть в лісі. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, матінко, дев'ятий, Хоч то дев'ятий, так то не багатий. Не дай мене, мати, за його, Ой буде мені горенько в нього! Сватав мене, мати, десятий, Ой то десятий — хороший, багатий. Ой дай мене, мати за його, Ой>

Konyskyi/Did_Yevmen

<, що було і в хаті і в коморі, — усе вогнем взялося. Горенько Семенові-горопасі та й превелике: жінка, діточок маленьких двійко, а тут ні хати, ні хліба. Зараз дід Євмен їх до себе на зиму. Семен перегодом до громади: «зарадьте на порятунок з каси грішми на хату», — звісно в позику. Просить Семен на дерево, на майстрів — дві сотні, а громада йому півсотні дає: — «не спроможешся, кажуть, чоловіче, двох сотень вернути». А Семен змагається: «що я, каже, з півсотнею>

Ukrainskyi_narod/Ukrainski_narodni_pisni_zbirka_vyd_1961

< ДІВЧИНА БЕРЕЖКОМ Швидко Ой хо.ди.ла дій - чи.на бе.решом, .■■д -д-д. /ТїГ'гТ^т ойхо.ди.ла діа . чи. на бе.реж.ком, Ой ходила дівчина бережком, (2) чЗаганяла селезня батіжком: (2) «Іди, іди, селезню, додому, (2) Продам тебе дідові старому». (2) За три копи селезня продала, (2) А за копу дударика найняла: (2) 14* 211 «Заграй мені, дударику, на дуду, (2) Нехай же я своє горе забуду». (2) «Коли б тобі горенько да печаль, (2) То б ти вийшов>

< мені черевики, То пішла б я на музики, Горенько моє! (2) Черевиків немає, А музика грає, грає, Жалю завдає! (2) Ой піду я боса полем, Пошукаю свою долю, Доленько моя! (2) Глянь на мене, чорнобриву, Моя доле неправдива, Безталанна я! (2) 261 Дівчаточка на музиках У червоних черевиках,— Я світом нужу. (2) Без розкоші, без любові Зношу свої чорні брови, У наймах зношу! (2) ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ Зі-біди над го.ро . ю, по.го.во.рим ти.хе>

Shevchenko/Lysty_do_Andria_Lyzohuba

<, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь. Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море. Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як то кажуть розумні люди. Цей і апріль місяць я ще буду в 0[рській] К[ріпості], то напишіть>