Ukrainska_Muza/Vypusky_1-12

<, то смикне, Вовтузиться, ялозиться і пріє. Та ба! те ротиня таке узеньке» бач, Що нічого не вдіє! Хоч сядь, та й плач! .Ой, горенько міні на світоньку," мовляв, .За що мене пак доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальский міх. Тим зуби, мов шпички, а нам, на глум, на сміх. Рот шпилькою неначе простромила!.. Ой^ правду дядина небога говорила: Що тільки на світі великим рибам жить, А нам малий в кулак трубить!..* Ппм Пиколлепич>

< зазирниі Може, як осяється темрява німа, Горенько вгамується й серце задріма. вга Українська Муза 624 З І г к л. ^\ругом мряка, кругом хукга. І мороз лютув, Наганяв вітер тучу, Дерева турбує. Снігом білим замітав, ЗівьявшіІ квіти, Без жалю скрізь обривав Листочки і віти. Темно, сумно, страшно в полі, Немає дороги, Незнайоме поле голе. Потомились ноги. Тільки серце не втомилось. Не плаче — співав. Бо хоч темно, а на небі Зіронька>

<, Жде мене друг мій... мій янголь сподіваний. Л'^лю спокутує, марно блукаючи, Плаче в самоті, мене дожидаючи... Гі..чу я, лину в чужину до милого, ]с^^л його стріну дружиною вірною, ^е. ием гарячим, любовью безкравю ьгішу, пригрію я друга коханого!.. •т'\же... а може... ох, доленько лютая!.. Іпоже під снігом чужини холодної Ліг спочивати, забувши про горенько... Може ні вітру, ні бурі не слухає, Може не жде вже ні друга, ні доленьки>

<.. Що це згадала я?.. Горенько, горенько!.. Лину я, лину в чужину до милого, Там його стріну дружиною вірною, Серцем гарячим, любовью безкраєю Я і в могилі зустріну коханого! З Л^ГПОПТОВА. К оли у погляді твоєму я бачу тяжкую печалц Шо з иншим ти не маєш долі,- Міні ні трішечки не жаль! Незриме горе отруїло Жизнь безнадійную твою, — І що ж?.. Я рад, що він не вміє Тебе любить, як я люблю. Коли ж в очах твоїх засяє Хоч промінь щастя і надій, Ох>

< вільніше роскрадать... Ви, мов свиней, четвертували Пайів за ті свої права, Теп^р самі понаживали Товстіші вдвоє черева... О, горе, горенько зі мною! До кого серцем притулюсь? Куди старою головою В лиху годину прихилюсь?.." Так тяжко плаче Україна, Дніпрови стогнуть береги, (Заблисла в гетьмана сльозина) Сміються ж наші вороги: •—«Огні погаснуть, розлетиться За вітром попіл по степах І, кровью пьяний, край проспиться. Але у наших>

Chuprynka_Hryhorii/Poezii

< сонний сад. Я піду туди самотно, Де шумлять осокори, Прикладу лице скорботно До холодної кори. Серце знову так тріпоче І тривогу знову б'є — Морок ночі, чари ночі Втішать горенько моє. Ранні квітоньки із грядок Тонко пахощі поллють, Цілий рій болючих згадок Серцю чароньки пошлють. Чари щастя потонули, Ніби в морі в глибині; Роздмухнули, роздмухнули Думи страчені огні. 192 Я піду туди>

< твоїх. Вся я в надії та в спомині, Що мені ніч навісна? Так у зимовому промені Зарідок має весна. 396 ПОРОЖНЯК (Парабола) По дорозі торохтить, їде, котиться, летить Легко, прямо, без похилу Серед куряви та пилу По дорозі порожняк. Стук! Гряк! Гей ти, горенько, загинь! Скаче, рветься буйний кінь. А на возі по дорозі, Весь в одчаю та в знемозі, Журно свариться козак. Стук! Гряк! — Ой>

Zoria/1896_Chyslo_14

< ! Повісь, на стїнї різку от на тих хлопчиків, щоб мінї була Настусю, на похватї ! — сказала баба Зїнька, вішаючи свиту на жертцї. і прижмурила Баба Зїнька обернула голову до Настуcї одно око. Настя осьміхнулась. — Та це, мамо, на мене на стїнї різку, бо то я розсипала — То й ти така, як і вони ! Горенько мінї з вами! — осьміхнулась баба Зїнька, поглядаючи В той час Филін після вечірнї наздогнав — А на віщо то ви накидали баба Зїнька, роздягаючись>

Chukhlib_Vasyl/Olen_na_tomu_berezi_zb

< не вихлюпнеться, а Васильок сокиру їй несе. У хаті Данька-тракториста чубляться два біляві хлопчики. — Ой, горенько ви моє! І в кого ви повдавалися, такі розбишаки? Мабуть, у батька! — Тітка Галина ставить на ослін відра і кидається розводити наїжачених малюків. — Будете слухняними, повернеться з війни татко, на тракторі покатає. — Мене першого! — підстрибує один. — Ні, мене! — не погоджується другий. — Знову суперечка. Та обох разом покатає вас татко>

Myrnyi/Povia

<, вирвавсь нестямний крик Христі і розпався надворі. Грицько, струснувшись, повернув улицею. — Ой лелечко!.. Ой мамочко!.. — кричала Христя, підходячи до матері. — Що нам тепер, бідним, робити?.. Вона дивилася на матір своїми заплаканими очима, а мати на неї — сухими, як огонь, палючими. — О горенько наше! о лишенько тяжке! — тужила, припадаючи до матері, Христя. Пріська все божевільне дивилась на неї та тремтіла. А се — наче що з-під Землі — тріснуло>

< виливається її люта туга, не гарячими слізьми розливається вона по змарнілому обличчю, а німамовчазна — вона пронизує її наскрізь, як холод, зеленить старе жовте лице, гірким полинем напуває душу і серце... "От тобі й свято! У сей день, кажуть, колись Христос народився... нове життя зачалося... а для мене — нове горенько!" — думалося Прісьці. V Де ж Христя забарилася? Чому не приходить утішати матері старої, ділити З нею її тугу запеклу? Христя рада>

< не буде, як є! Прийшла сюди, найнялася. Підвернувся фідфебель з роти. Молодий та бравий... Що ти з серцем подієш?.. На свої заробітки нову йому одежу справила, чоботи до вакси пошила, часи срібні купила. А він тепер жениться на міщанці. Отаке-то, Христе! Горенько з сим серцем! Мар'я замовкла; мовчала й Христя. Життя Мар'їне, як на долоні, стояло перед нею, гірке та непривітне, зламане панськими вчинками, занехаяне паничівськими замірами. І їй страшно стало; страшно>

< до його стакан чаю наполовину з ромом. — Не помолодшаю уже! Ех! Коли б мені літ двадцять назад, —  зітхнувши, сказав він і сьорбнув чаю. — То що б було? — Що б? — перевівши дух, одказав Колісник. — Те, що оцей стакан за одним разом до дна осушив, а тепер то невеличкими ковтками треба випивати. — Горенько тобі! — засміялась вона, сьорбнувши свого чаю. — Авжеж, горе, та ще й ти такого крутого підправила. — Їв мене не краще. — Що там у тебе? Свинячий>

Ohiyenko_Ivan/Nash_bii_za_derzhavnist_Chastyna_2

< не чекай ніколи: Дадуть тобі того гостинця, Яких багато вже в Миколи”... І тихо й лунко на Дзвіниці, Душа в Миколи розцвітає, — І бачать вищії зіниці Народне горенько безкрає... І шле Святі він Пісноіпіння Пречистій Матері Вседіві, І втіху тихого спасіння Отець знаходить у цім співі: * * ❖ “Навколішки падаю перед Пречистою Й ревно кривавлюся за Україну... В Молитві горливій я ніч усю вистою Й випрошу радости їй, або згину... Народ мій>

Zoria/1896_Chyslo_20

< мельодий]. іде за гори, Недїля. Сонїчко Останнїй блиск кидає на простори. В селї хати, мов задрімали сумно, Далеко десь музйки грають шумно. Свавільно дїти грати ся почали, посідали, На пристах господарі Гутірка йде про всякі хлопські То може і про горенько лукаве... На лицях слїд оставили турботи, Не їм тепер до гри нї до осоти, Рогатин, 27 січня 1896. «A - N Говорять Де лї пше жить могли би люди бідні. про краї чужі, свобідні, Чорнїє осторонь>

Ukrainka/Zibrannia_tvoriv_u_12_tomakh_t2

<: «Барвіночку мій хрещатий,
 Зелений, дрібний, Ой, я ж тебе викохала,
 Хороший, рясний! Я ж садила, поливала
 Тебе навесні, Я ж думала, на віночок
 Здаси?,я мені! Здався тепер, барвіночку, Не мені, другій,— Бодай би зсох, бодай зов'яв,
 Барвіночку мій!..» Тож нарвала барвіночку,
 Віночок звила,
 Походила по садочку, Над річку пішла. Подивилась у водицю
 На личко своє, Тихо, тихо промовила:
 «Горенько ж моє! Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки>

< невпинно
 Ллється дощ без краю,—
 Певне, нічка затопити
 Моренько бажає. Он сидить на щоглі чайка,
 Скиглить-галасує, Б'ється крильми і страшнеє
 Горенько віщує. 13 До танцю вітер грає, І свище, і луна... Гей-гей, як плига човник!
 Весела ніч, бучна! Живії гори-хвилі, А море гомонить, 150 В ногах безодня чорна, Вгорі туман стоїть. Молитви, клятьба... стогін
 В каютах скрізь загув. До щогли я тулюся. «Коли б я дома був!..» 14 Вже вечір. На морі так темно>

Ion_Luca_Caragiale/Triumf_talantu

< Джорджеску залишає мадам Джорджеску на лаві на головній алеї парку, де гуляє чиста публіка, і йде з крихіткою розшукувати гра- маму. О горенько! В готелі «Мазере» він дізнається, що там пе було і;ільш>ї кімнати, і тому пані пішла до готелю «Маиолеску». Пап Джорджеску плентається туди разом зі своїм сином, стомленим і голодним. 1 Поросята (фрапц.). 135 В готелі «Манолеску»—паче заворожено>

<, звільняючи від ганчір'я, в яке він був замотаний. Бубіко бачить мене і стиха гарчить. Я, охоплений передчуттям, що нещасний намагається мене спровокувати, кажу пані: — Мадам! Гади бога! Тримайте його, щоб вій не кинувся па мене. У мене слабкі нерви, і я пе знаю, що можу зробити... зі страху. А пані взяла на руку свого улюбленця й почала його зворушливо пестити: — Горенько моє! Як ви вважаєте>

Komar_Borys/Bdzholynyi_med

<!.. Оксана нічого не відповіла. Стояла біля коляски і ніяк не могла віддихатися. Та ось до натовпу пришкандибала перелякана бабуся. Вона сильно припадала на ліву ногу. — Ой лишенько!.. Ой горенько!.. — стогнала вона. — Де моє дитятко?.. Підійшовши до коляски, вгледіла свою внучку живу-здорову й радісно схилилась до неї: — Ти ж моя пташечко, ти ж моя крихітко… Бабуся заспокоїлась і розповіла, як підвернула ногу, впала й випустила з рук коляску>