Malyk/Chumatskyi_shliakh

<. — І де тебе носило? Це ж поряд, через дорогу! — Та як іти! — огризнувся Грицько. — Якщо прямо, то близько, справді через дорогу, а якщо через Кузні, то й зовсім не близько! Он гак який! — Та що тебе носило через Кузні, йолопе! — Ніщо не носило. Але ж пообідати чоловікові треба чи ні? — Я скільки тебе вчив: зроби діло, а тоді гуляй сміло! — Та я ж так і роблю, пане. Хіба обід не діло? — обурився Грицько. — Поговори мені! Іди! Горенько моє! — зітхнув Пухляков>

Tovstukha_Yevhen/Mykola_Lysenko

< з косою за плечима... — Не годиться, добродію, так думати.— Лисенко зупинив візника, і вони приїхали до будинку, де мешкав Свидницький. Двері відчинила сердита жінка. — Пані,— сказав Лисенко,— ваш чоловік хворий. — Його хвороби мені відомі. Тільки й знає, що в чарку заглядати, а про жінку та дітей і гадки не має. Усе щось пише. А що ми з того маємо? Діти голодні, я ледве по світу білому ступаю. Ой горенько моє, ой нещастя моє, де ти взялося на мою>

Lupan_Anna/Treti_pivni_zbirka

<! Ще й кропу не видно було на грядці. Зате вже з кумою наговорилася. 107 Феніке вирішив, що саме час нагадати про зіпсований відпочинок: — Та чув. — Ой лишенько! — забідкалася мати.— Невже ми збудили тебе своїм базіканням? — А ви що думали? — Ох ти ж горенько моє! Слухай, кумо, збудили ми Феніке своїми теревенями, нехай би у вогні згоріли наші погані язики. Феніке, синочку, вибач матері, вона стара й нерозумна! — Та годі вже голосити, не вбили>

Nechui-Levytskyi/Kniaz_Ieremia_Vyshnevetskyi

<, бо баби на сейми не їздять і на війну не ходять, — сказала Тодозя. — А ти б поїхала на сейм? — спитав Єремія й засміявся. — Атож! якби тільки мене пустили туди, то й пішки пішла б, не те що поїхала б, та тільки горенько, що нас туди не просять, — сказала Тодозя. Шляхтичі пили й гомоніли. Вони й забулись, що за столом сидять князь та княгиня. Вітер шелестів листом, гойдав гіллям, але шум та гомін перемагав і заглушував той шелест листу. В кінці>

Rakhmannyi_Roman/Ukraina_atomnoho_viku_Tom_2

<, але вони то йдуть, то знов начебто пливуть навстоячки над землею, тільки усі в один такт — на невидну команду. І не день був та й не вечір, а сутінок якийсь нерозбірливий. А втім, горенько моє! Вони всі наближаються до мене і, здається, з не надто дружелюбними намірами. Бачу бо — в одного товстелезна книга в твердій обкладинці тьмяно-кривавого кольору; у другого — різьба, погруддя Леніна; в іншого — картина величенька в дерев'яних рамках>

< одежини і зміцнитися вашою стійкістю в розвиванні національного питання сучасної України, щоб..." Але, горенько! Голос ніяк не прорветься крізь здушене горло. Пробував підбігти за з'явою, але спіткнувся на Визвольному Шляху, річник якого зсунувся на долівку, а поки встиг підвестися, то сліпуче світло очі білим снігом заліпило... Стало так ясно, як на Страшному Суді. З тієї світлости глянуло на мене обличчя — ні, лише обриси когось величного>

Sychenko_Petro/Oi_huk_maty_huk

<? Не
 діждуть! Ще не таке побачать... — Свят, свят, синку,— ще раз перехрестилася бабуся.—
 Вгамуйся, дитино. Хіба ж можна про панів таке говорити?
 Пан налякає пана, а нашому братові від того не легше. Пани
 б'ються, а в посполитих чуби тріщать. Горенько наше... Розділ 16. У МАТЕРІ В ГОСТЯХ Село причепурилося до різдвяних свят, мов дівчина до
 вінця. Хати, клуні, повітки наділи білі шапки, плетені тини
 підперезалися мереживними крайками, білою кожушиною>

Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_014

< расову що Одарка крепачка, що один її брат Федір кухареві, другий — Микола слугою у князя, а третій Петро — віаляр — по- пихач у княгині*. Тарас насупив брови, наче тевіна хмара насуві- рила йовіу очи і вювив : „горе, горенько в сьвітї, лишенько тяжке! Яке добро гине, а ратовати нїковіу!“1). VIII. В довіі їраФІв Толстих спізнав ся Шевченко з дідичкою з Сло- бідської України Наталіею>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1903_Tom_22_Knyha_06

< вона, наче й її смерть через Макариху (однолїтки вони собі були, ще дївками разом гуляли, та ще й по на чолї знак одмі кумались) наче коло неї став круг ще менший, ще вузше обведений. тила, а тепер усе близше, То „вона" близше, близше! „Вона !“ Ой горенько тяжке ! черкнула холодним крилом своїм і все-ж таки трохи дальше, — І чого-б їм оттак за життя хапатись ! — думала Варка. — Нї роду, нї плоду, син далеко та рідко й згадує>

Studia_methodologica/N16

< чорти!” – “Go to hell” [6, 188- 189]; “Та піднімаю, хай він сказиться!” – “Lift the bastard yourself” [6, 190-191]; “Побий мене сила Божа!” – “I'll be damned” [6, 200-201]. Втрату при перекладі емоційно-оціночної домінанти сприйняття спостерігаємо і в наступних фрагментах тексту: Оригінал Куди ж це ти знову зібрався, горенько ти моє? На працю, щастячко, на працю [6, 196]. Переклад Where are you going, poor dear? To work, darling, to work [6, 197>

<]. В українському варіанті звертання горенько – щастячко побудоване на антитезі, що надає йому іронічного відтінку. Англійське ж poor dear перекладаємо як “дорогенький, миленький”, а darling – “дорога, мила”. Однак такий переклад обумовле- ний самим характером англійської мови, де іменники щастя (fortune) та горе (grief) не використовуються для звертань, особливостями національного менталітету перекладача та реципієнта. Для зняття>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1903_Tom_23_Knyha_07

< o d e t a r e n e G i d e z i t i g d - e g o o G l , s e t a t S d e t i n U e h t n i n a m o D c i l i b u P Такая бідненька такая нуждненька ! Що в своїй хатинї Горенько ридаєш І кута не маєш Давно — не від нинї. - І кто-ж хоть одную тугу кручиную Подїлит с тобою ? Вcї тя поругают Тобою-сь встидают, Бо ти сиротою ! Бо ти сиротою, до того нїмою! В досьвітї зараню Мов би о пілночи Прошлакавши очи Ходиш в отчаяню>