Знайдено 380 текстів.
< попалось простирядло. Вона спохвату вхопила його за кінчик. Простирядло розгорнулось і жужмом впало на підлогу. Каралаєва кинулась шукати голки і не знала, де Маруся поховала голки. Тим часом Ломицький вдруге постукав у двері вже міцніше й дужче. «Оце горенько! Христина подумає, що я зусім розледащіла, сидю без жадної роботи та посиденьки справляю». — Хто там? — спитала Каралаєва. — Я! Ломицький! — обізвався він за дверима. «Його голос>
Kipling_Rudyard/Rikki-Tikki-Tavi_zbirka
< послухайся поради павіана, вдайся до змін. — А я хіба не те зробив? — щиро обурився леопард. — Як міг швидко перебрався на нове місце, й, до речі, з тобою. Та вигоди від цього жодної. — Ох-ох-о, горенько ти моє! — крекнув ефіоп. — Павіан мав на увазі не іншу місцевість у Південній Африці, а плями на твоїй шкурі![37] — Як це? — аж роззявив рота леопард. — Згадай жирафа, — підморгнув ефіоп. — Або зебру, якщо надаєш перевагу смужкам. Вони добре усвідомили>
< навйглядїти його. не віддам на галай, ДИТИНа. —- Як не віддасте мене за Дениса, Десять не піду. кого не піду, — сказала Настя, а на очах виступили сльози. гарбузів дам шарубкам, то я мамо, нї за кого а таки заміж нї за і твердий голос її задрижав, Мати замовкла й задумалась. „Отже давати вона вдала ся в мене. хотїв тодї батькови, що буду доти гарбузувати, і за Мйсана. таки вийшла. Ох, горенько моє! Настя вдала ся в мене: поставить не І я сказала>
< вже Соломія, що покине Романа. ся ба тюшка: —- ти вже, Зїнько, не мішай ся до їх справи, бо тільки розворушиш огонь. — Ой, батюшко ! Я вже і не ми і ласка та все до та тихою роз та... і змовчую, каюсь в їх дїло, венько говорю до Соломії, неї з ласкавим словом, мовою, бо вона і робоча й добра, Ой горенько мінї та й годї! — Оце погано ! — обізвав нїчого не говори, Х. Після Великодня старшина скли на східку. Писар оп0 кав громаду вістив на східцї>
< так довгенько. Далi пав перед образами навколiшки i моливсь: "Не остав мене, господи, отець милосердний, у сюю горкую годину! Цiлий вiк ти мене милував, а на старостi, як менi треба було у землю лягти, послав ти менi таке горенько!.. Укрiпи мене, господи, щоб я не согрiшив перед тобою!" Кинувся до Марусi, припав до неї, вицiлував їй руки, щоки, шию, лоб i усе приговорює: - Прощай, моя донечко, утiха, радiсть моя! Зав'яла ти, як садовий цвiточок; засохла>
<, Євгешка кинувся бігти. Тільки пізно вночі він прибіг додому. У хлопця страшенно розболівся живіт. Можливо, що причиною цьому було хвилювання, пережите в лісі. Хлопець стогнав і корчився. Батько був десь у колгоспі на варті, мати перелякалась. Як зарадити лихові? Лікарня за десять кілометрів, у районі. — Може, ти що з'їв таке? — бідкалась мати. Євгешка затаїв свою пригоду. — З'їв… Ой, з'їв… Сало… — Багато? — Шматок… Ні, два… — Ой горенько>
<. — Я не хочу спати, я посиджу,— почала була Маруся. Але дві дужі, зручні руки в одну мить, одним махом, розстелили насподі човна товсту сукняну свиту, підвели Марусю й обережно поклали на це ліжко. — А я казку розказуватиму,— вдруге мовив січовик. — У, розкіш! — мовив Книш. — Горенько моє, що в мене всього-на-всього двоє вух: якби міг, ще б десятків зо два позичив і всіма слухав би. — Жив-був козак,— почав січовик,— козак добрий, побожний>
Nechui-Levytskyi/Kyivski_prokhachi
< собі будлі-яку службу, то зараз і торби поскидаю. А тепер горенько мені! Нема чим навіть живитись, щоб животіти, а «поживку й черв'як шукає», як приказують в примовці, — сказала Галецька. — Ви що інше, а я що інше. Я вже, певно, ні до чого не придатна, - сказала Мокрієвська, похапцем хлепчучи простиглий чай та запихаючи рот паляницею. — Не впадайте в тугу та в одчай! — обізвалась Уляся. — З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить>
<, колгоспний. Марія хитає головою: — Як до колгоспу зганяли людей... Тоді в мене цю сорочку забрали. В кого яку вишивку знаходили — забирали. Щоб усе було колгоспне. І в отой гамазей позаносили. З тих пір більше не бачила, звісно. А тепер побачила — й серце облилося кров'ю. Погляньте на це вишивання — там зогнило, там струхлявіло. — Усуспільнили, — бурчить Павло Музика. — Га? — наче прокидається Текля Куйбіда. — Кажу, усуспільнили. — Горенько>
Vazov_Ivan/Raiduha_repertuarnyi_zbirnyk_zbirka
< і я. Ні, не хочу, не хочу, щоб він мені розповідав про язичників! Люба (посміхається). Там люди і жаб їдять, чи не так, Велімире? Стан і я. Що? Жаб? (Плює). О боже, я їсти нічого не зможу. В е л і м и р. А чому б це не їсти жаб? Станія (б'ючи себе в груди). Ой горенько моє! Будь проклятий той, хто послав дітей в нещасний Париж, щоб людей спаскудити! Л ю б а. А чи добра конина, Велімире? Велімир. Трохи кислувата, а взагалі смачна. Станія (здригається>
< не забороняє? Люба. Хто ж може заборонити, якщо це школа, де люди вчаться! Та країна, де немає театру, вважається відсталою. С т а н і я. Ой горенько, який зіпсований світ! Бідна кра1 Чудово (н(м.). 157 їна, де вчать, як повинен хлопець любити дівчину, а дівчина—хлопця. Але ж це стидаються робити вдома, при батьках, а тут все відбувається на очах такої кількості людей! І хто ж дурніший: чи той, хто вам платить за свою ганьбу>
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38
Час виконання пошуку: 2.0 c