Знайдено 380 текстів.
< рила силенну масу здрібнілих і пестли- вих вигуків (інтер'єкцій), що їх науково опрацював проф. д-р Р. Смаль-Стоцький1. Українець навіть до біди, лиха й горя відзивається пестливо, щоб собі їх при- хилити; нпр.: ох бідонько, ой горенько, лишенько, ой долечко, лелечко, про- боньку! III. Які частини мови творять здріб- нілі й пестливі слова. Переглянувши словотвір здрібнілих і пестливих слів>
< джему. Я побачив це. Вона помітила, куди я дивлюся, й спитала: — Зголодніли? Я хапливо заходився намазувати маслом другу грінку. — Ой горенько, йдіть уже дзвоніть у Мехіко. Я подзвонив. — Де ти? — запитав голос Пег за дві тисячі миль від мене. — У телефонній будці у Венеції, тут іде дощ,— відповів я. — Брешеш! — сказала Пег. І мала рацію. -А. потім усе нараз скінчилося. Було вже дуже пізно чи було ще дуже рано. Я почував солодке сп'яніння>
< шукати!» Б а б у с я Йой, горенько! Скажіте, добрі люди!.. У хащинах і дикий звір заблуде. Агій, куди ви? Темно, бездорожно! Вернітеся!.. Не можна так... Не мо-о-жна. Кидається бігти за дітьми, але не витримує стареньке серце. Лиш крок чи два — і бабуся, хапаючись за груди, падає. М о л о д а С м е р і ч к а Померла сива горлиця в знемозі. Хто ж заспокоїть діточок в тривозі? С т о л і т н і й Бук ЗцЬііть>
<!» — «Ну, гаразд, — каже чоловік. — Отак і так, в мене гріх великий на душі — я погубив людину». — «Де ж ти її дів?» — спитала жінка. — «Он там, у льоху закопав», — відповів він з тяжким зітханням. Не минуло й тижня, як чоловік за щось завівся з дружиною. А та й каже йому: «А-а, ти так, сякий-такий сину! То ти з жінки знущаєшся! Стривай же, я тобі віддячу!» Вибігла на вулицю й давай голосити: «Ох, моє горенько! Рятуйте, захистіть мене! Ох, пропала моя голівонька>
< опирався; 588] Наче та скеля морська, коли гуркіт зростає навколо 589] Й множиться хвилі прибій, а вона все така ж нерухома, 590] Й марно на камені спінені хвилі шумлять і налиплу 591] Водорість в море змивають. Отож, коли жодної змоги 592] Задум безглуздий змінить не було і діла йшли по волі 593] Злої Юнони, то батько, небом безкраїм заклявшись, 594] Їм'ям богів, промовив: «Ой горенько, доля нас трощить, 595] Буря змітає. Самі ви, сердешні>
Franko/Tvory_v_dvokh_tomakh_Tom_1
<, Бурмило, любий друже, Хто се збив тебе так дуже Та зо шкіри обідрав?» «Царю, пане! — рік Бурмило.— Горенько мене постигло! Се Мнкита все зробив. Через нього муки много Я приняв,— ох, мало свого Я життя не загубив!» Ух! Затупав цар ногою! «Я короною ось тою Заклинаюсь: не уйде Сей злочинець злої муки! Дай мені його у руки, То до завтра не дожде!» Потім трохи мислі ладив І з сенатом раду радив: Щоб Микиту взять на гак, Постанову мав>
< ряд інтер'єктивів утворюють вигуки, які не стільки безпосередньо виражають почуття, настрої, емоції, скільки дають емоційну характеристику або оцінку події, стану, явища. До них належать такі вигуки: лихо! горенько! кінець! край! дарма! чудасія! дива! штука! жах! краса! амінь! под. Наприклад: То ж як я тепер житиму? - Дива! (Л.Костенко); А винесеш зимою надвір - по- казує холод. Чудасія! (М.Коцюбинський); Мчитесь ви вперед, а назустріч вам>
Literaturno-naukovyi_vistnyk/1907_Tom_40_Knyha_12
< в мене болить... Бо знаю я, що коли згодилась вона за Жмиря віддатись, то тіль І добре ж, коли доля ки за для мене, за для батька свого рідного. її зависне на ій випаде справдї хороша, а як що нї, то горенько моїй душі гріхом страшенним... Ди р. Годї, брате, з жалкуваннями ! Уже ми твоїх дурних жалів наслухались, а більше й слухати не хочемо ! Тел е н ь д з ел. Облиште, Пилипе Демидовичу, з своїми жа гратись ! Уже лощами ! Обридло нам із вами в переваги>
Ohiyenko_Ivan/Bohdan_Khmelnytskyi
< гетьманові всі взори. Біля вождя — московські люди — Посли могутнього царя. І дишуть гордо шасні груди: Гетьман між всіми, як зоря. І стало тихо на майдані, Гетьман почав свою промову. Ніхто й порушитись не в стані, Щоб не згубитись навіть слову. Гетьман здалека закидає Про наші хресні болі й жалі. Про наше горенько безкрає. Про наші болісні печалі. Як Польща кривдила від віку, Як нас пани за хлопів мали. І не було на рани ліку, І гасли наші>
Franko/Zibrannia_tvoriv_u_50_tomakh_t01
< Остання, ох, остання на землі! Натішилась тобою злая доля! Недовго жив ти на землі, та вспів З вершин людського щастя, блиску, слави Упасти низько, низько в тьму неволі. Та кілько натерпівся! Боже-боже! І голодом морив тебе наш пан, І сік різками, копав, як собаку, З собаками кормив і спати клав, Аж поки зла гадюка ядовита Тебе у сні, мій любий, не вкусила. О горе, горенько моє! Я, бідна, Кляла й благословила ту гадюку: Кляла>
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38
Час виконання пошуку: 7.7 c