Hulak-Artemovskyy_Petro/Tvory_zb

< горенько мені на світоньку,— мовляє,— За що мене так доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальський міх, Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх, Рот шпилькою неначе простромила!.. Ой правду дядина небога говорила, Що тільки на світі великим рибам жить! А нам, малим, в кулак трубить!» Так Пліточка в воді на долю нарікає, А на гачку черв'як все хвостиком киває!.. Черв'як кива — аж ось! Зі дна Гульк Щука!.. бовть!.. вона За удку хіп! А удка>

Komar_Borys/Veksha

<. Ой злетіли сірі гуси попід самі хмари, А на бідних невільників наклали кайдани. Ой куди ви полинете, гуси-гусенята? Полинемо додомоньку, там, де наша мати. Полетимо-полинемо за поле, за ріки, А вам, бідні невільники, горенько навіки>

Khuddukh_Myrrym/Sotnia

< держави житло, зруйноване під час бойових дій, виробничі приміщення. Саму тебе мов намалювала. Хоч помолись перед тобою, мов перед святою… Красо моя молодая, горенько з тобою! Якщо закохався, так і скажи. Не треба обзиватися. Отак, дурнику. Ну, знову кличуть в атаку. Ні, не дам свій телефон. Це треба заслужити. Спочатку покажи, який ти в бою. – А наша армія повинна стати справжньою елітою українства. Лічили, лічили… Поки її, безталанну>

Berdnyk/Na_vohni_sviatomu_spalymo_rozluku

< поблискував золотий вінець. Очі володаря були скляні й непорушні, дивилися в простір байдуже та гордовито. — Мертвий, — прошепотів якийсь дід. — Живий! — заперечив радник. — Підступіть, торкніться тіла. Серце б'ється, тіло тепле. Наш цар, люди, став невмирущим! Мені він передав свою державу, звелів правити. Страшну ціну заплатив Горевій за безсмертя: кров царівни Миросі! — Це злодійство, людоньки! — заголосила стара баба в юрмі. — Ох, горенько наше! Та куди>

Kipling_Rudyard/Braty_Mouhli_opovidannia_z_zhyttia_dytyny_mizh_zviriamym

< знають, що я убив Шер-хана. Ди- віться, дивіться уважніше ви вовки! Але-ж горенько! На серці мені тяжко від тих дум, що пливуть у мене в голові і котрих не можу я зрозуміти. 125 о Частина II. Коли ви читали перші оповідання про нетрі, то, певно, пам'ятаєте, що Моуглі, після того, як приніс на Скелю Ради Шер-ханову шкуру, заявив родині Сеонійських вовків, що надалі полюватиме вже сам собі. Тоді ж таки четверо вовчат заявили, що будуть>

Shevchenko/Moie_druzhnieie_poslaniie_zbirka

< Й за те, що бачу. Ще живуть, І Богу моляться, і мруть Хрещені люде. Хрест високий На кладовищі трохи збоку Златомальований стоїть. Не вбогий, мабуть, хтось лежить? І намальовано: розп'ятий За нас Син Божий на хресті. Спасибі сиротам багатим, Що хрест поставили. А я… Такая доленька моя! Сижу собі та все дивлюся На хрест високий із тюрми. Дивлюсь, дивлюся, помолюся: І горе, горенько моє, Мов нагодована дитина, Затихне трохи. І тюрма Неначе ширшає>

<, то так прийшли додому. Бодай не довелось нікому Узріть такеє. Благодать! Гайочок тихий серед поля, Одна єдиная їх доля Отой гайочок! І не знать, Де він кохався. І хатина, Все, все сплюндровано. В руїні їм довелося ночувать. В ярок Марія до криниці Швиденько кинулася. Там Колись-то з нею яснолиций Зострівся гость святий. Бур'ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли. Маріє! Горенько з тобою! Молися, серденько, молись! Окуй свою святую>

Umarbekov_Ulmas/Dzhura_Daleka_pustelia

<. Я стрілою полетів додому. В Хіві я наймав кімнату в літньої жінки, син якої у складі червоноармійського загону десь в районі Ходжейлі вистежував басмачів. Хазяйка аж злякалася, коли я, мокрий від поту й задиханий, увірвався до неї. — Не лякайтесь, тітонько! — заспокоїв я стареньку, обнявши її від надміру почуттів. — Я їду вчитися в Москву. Розумієте, в Москву! — У Москву? — здивувалась вона. — Так-так, у Москву, де живе сам Ленін! — Ой, горенько моє>

Ukrainka/Zibrannia_tvoriv_u_12_tomakh_Tom_6

<. Кепська справа з нею. Нічого вже з неї не буде. Берта. Рано одягни, ввечір роздягни. Годуємо, як малу дитину. Бавмертиха (квилить). Мушу все помочі просити. раз у раз. Гірше, ніж слаба. Я їм камінь за плечима. Що вже я бога милосердного наблагалась, щоб мене до себе прийняв! А господи, господи, яке ж мені горенько тяжке! Я вже й сама не знаю... люди, може, думають... але ж я змалку>

< за бунтарями? Ой, горенько моє! Ото велике діло! Тільки б і всеї біди! Оце але! Та я хоч трохи й зігнувся в спині, а ще якби до чого прийшлося, то в мене кості, як у того слона. Я б собі ще дав раду з тими кількома паршивими штиками. Ну, а якби й круто прийшлося? Ой, з дорогою душею зібрався б я у велику дорогу. До смерті мене й просити довго не треба. Мені хоч і зараз. Овва>

Markovskyi_Mykhailo/Yak_utvoryvs_roman_Khiba_revut_voly_iak_iasla_povni

<, бабусю ... Ой горенько - Л з хутора... розбишаки ... батька ... й матір." діда." бабу." а, хоч мо1 стар� чо оти взуп... н, платок... юпка... швидче ... - охапки Мовчи!-То міИ сип, rtлятий! Цить ... а то, лк почує, не жи- чоботи, накинула юпку, платок; на розпатлана, І П .. . б 01 0 ') «Правда>, 1874. як УТВОРИВСЬ РОМАН "ХІБА .РЕВУТЬ воли, .ІШ ЯСЛА повю?" 79 Незабаро111 прибігли волосні, назбиралось народу повюсшький>

Suchasnist/1992_N06_374

< справи подалі від державних турбот, дорогі брати, за світле майбутнє налийте соточку; застебнув єдиного гудзика на плащі і почухав за вухом: дорогі брати, скиньтесь по сорок копійок, просандалюєте достобіса, а ста- рому чотири пляшки знайди-н по електричках осінню, горенько сталося, дорогі брати! Авжеж, — піддакнув і ліг на бік Сава, — пристойно кметував той очкарик: ламай під дурника і матимеш приязнь людей; тоді під універмагом розіг->

<, простягав ноги, обдаровував спасівчанками, а криволапий, німий його цуцик ласував медовими сли- вами і, витягнувши писка, спльовував кісточки на лопух, сторож зітхав: голова мене сварить, колгоспники лають за недорід, цуценя скавчить, горенько мені, горе! діда судили за «врєдітєльство», школа закрилась, бо вимерли вчителі, на Різдво сходили два лиховісні сонця над хмарами, який зараз місяць над озером? там, церква пірнула і дзвони>