Ridnyi_krai/1908_N18

<. Я поцілувала і сіла коло молодичко, земними; Горпина, каже, й за неї вона вони хоче. світло! Сидить на серці буде легко од на церкву, я сама з Килиною побачилась! „ Шерекажіть моїй матері, що-б горенько, каже:—темно в моєму Казала мені Горпина: „Бачила я на тім сві ті твою дочку, Килину. столом, весела; обличчя в неї ясне, ясне. На столі скатер тина, як сніг біла. Стоїть проскурка; коло тілько лямшадка не горить. Сидить твоя дочка>

< хрещеної кого праведника з себе видає. Отець Кроштадський з ним змагається, відкинув, його хрестом побіждає, Господь Милосердний його силою наділяє. „Борись, молись і ти, трудовнище Гор пино", наказує міні Отець борони навождення! Як що осилимо га мир від діявольського рахва,— свята віра знов заснується; а як не сила наша,— горенько нам! мирові кінець!!"... Отак бо крізь сльози міні про ляче отець Кронштадський мовив,— засвідчила Горшина. — Не вірьте>

Kropyvnytskyi/Doky_sontse_ziide

< і за навуку... Геть від мене, гадино!.. О к с а н а. За що ж ви мене взичаєте?.. З а в а д а . А що ж, хвалити тебе, чи як? Клади ж мене мерщій у домовину, копай яму... О к с а н а. Чуєте, він посватався! Згубив мене, я вже в домовині... Ух! Яка холодна земля! Гадюка! Гадюка!.. Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!.. (Пади зомліла). З а в а д а . Боже мій! Що ж це з нею!.. (Несе її в хату). Горенько, горенько... відкіля ти несподівано з'явилося>

Shevchenko/Povne_vydannia_tvoriv_Tarasa_Shevchenka_Tom_04

<, дивлюся, помолюся — І горе, горенько моє, Мов нагодована дитина, Затихне трохи. І тюрма Неначе ширшає. Співає І плаче серце, оживає І в Тебе, Боже, і в святих Та праведних Твоїх питає, 45 Щ о він зробив їм, той святий, Той Назорей, той Син єдиний 10 Богом ізбранної Марії, Щ о він зробив їм? І за що Його, святого, мордували, Во узи кували; І главу Його честную Терном увінчали? І вивели>

<: — Горенько зо мною Як доведеться в світі жить? Людей і Господа хвалить? В багні колодою гнилою Валятись, старітися, гнить, Умерти й сліду не покинуть На обікраденій землі. . . О горе! Горенько мені! І де я в світі заховаюсь? Щодень Пилати розпинають, Морозять, шкварять на огні! 5 10 1859. 21. VII. Черкаси Як би то ти, Богдане п'яний, Тепер на Переяслав глянув! Т а на замчище подививсь! Упився>

< Одна єдиная їх доля Отой гайочок! І не знать Де він кохався, і хатина, Все, все сплюндровано. В руїні їм довелося ночувать. В ярок Марія до криниці Швиденько кинулася. Там Колись-то з нею: яснолиций Зустрівся гость святий. Бур'ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли. Маріє! Горенько з тобою! Молися, серденько, молись! Окуй Довготерпінієм окуй, В сльозах кровавих загартуй!.. Небога трохи>

< В самотині. Пшениця, жито На добрім сіялись лану, 15 А люди так собі пожнуть І скажуть: — десь його убито, Сердешного, на чужині. . . — О горе, горенько мені! 1860.4. XI. С.-Петербург 116 І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки! 1860.5. XI. С.-Петербург 117 Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається>

< На гробовищі, трохи збоку Злотомальований стоїть (Мабуть, не вбогий хтось лежить) І намальовано — розп'ятий За нас Син Божий на хресті. Спасибі сиротам багатим, (Такая доленька моя) Сижу собі, да все дивлюся На хрест високий із тюрми . . . Дивлюсь, дивлюся, помолюся І горе, горенько моє, Мов нагодована дитина, Затихне трохи, і тюрма Неначе ширшає . . . співає І плаче серце, оживає І в Тебе, Боже>

Shevchenko/Kobzar_z_dodatkom_spomynok_pro_Shevchenka_pysateliv_Turheneva_ta_Polonskoho

< дівувати, Коси мої плестн-ваїїдітати, Бровенята дома зносити, В самотині віку дожити • . • А поки и заробляю — Чорні брови полиняють • • . Безталанна я! -. -Ч. ч- Ч/ Ч. ■ч» V §^< ,7% }^Ик-би мені черевики, "^^ч^То пішла б я на музики . . . І ^^ Горенько моє! Черевиків немає; А музика грає, грає, Жалю завдає! Ой піду я боса полем, Пошукаю свою долю: Доленько моя! Глянь на мене чорнобриву, Иоя доле неправдива. Безталанна я! Дівчаточка>

<. То не журись; А як побачиш з дітками матір. То — не дивись ! і^^^ ^<^0й не пьються пива-меди, (у#;^^ Не пьеться вода, — ^ ? Прилучилась 8 чумаченьком У степу біда: Заболіла головонька. Заболів живіт, — Упав чумак коло возу. Упав та й лежить. Із Одеси преславної Завезли чуму; Покинули товариша. Горенько ему! Воли Вго коло возу Понуро стоять; — 305 — А із стену гайворони До его летять. „Ой не клюйте, гайворони. Чумацького трупу>

< • • . Дні минули; Місяці минають; Мина літо, мина осінь ; Мина семий місяць, осьмий; Уже й девьятий настав, — Настане горенько твоє! У титаря у садочку, У яру, криниця Під вербою. До криниці, Не води напиться Ледве ходить титарівна, — Трохи пожуриться. Поплакати, погадати, Як їй дівувати, Де їй дітись од сорому. Де їй заховатись. Раз у-вечері, зімою, У одній свитині, 21 — 322 — Іде боса титарівна І несе дитину. То підійде до криниці>

<! Молися, сестро! Будем хиві. То Бог поможе перейти. 20 Іюля І859 р. Г. Черкаси. ^^ Аолись дурною головою %:^^^ я думав : горенько зо мною ! [ Як доведеться в світі жить. Людей і Господа хвалить ? . В багні колодою гнилою Валятись, старітися, гнить. Умерти — й сліду не покинуть На (обезелавленій) землі ! . . • горе, горенько мені! 1 де я в світі заховаюсь? Що-день Нилатн розпинають, Морозять, шкварять на огні! • • • • • 2І Іюля 1859 р. Г>

<. Людей чи-мало на землі . • . А доведеться одиноким В холодній хаті кривобокій. Або під тином простятись ! . . . Або ... ні ! • . . Треба одружитись. Хоча б на чортовій сестрі! Бо доведеться одуріти В самотині . • . Ншеняця-жито На добрім сіялось лану, А люде тіак-собі пожнуть І скажуть: — „десь его убито. Сердешного, на чужині ..." О горе, горенько мені! 4 Ноября 1860 р, Петербурга, — 367 — ^ ж ^'. день іде, 1 НІЧ іде . . . •^^^->

Berdnyk_Liudmyla/Kazka_pro_Pravdosvita

<, спекла малесенький коржик, дала того хлібця хлопчикові. Дитина поплямкала, проковтнула. І закричала гучно, вимагаючи їсти. Мати пригорнула Правдосвіта, нагодувала. Сумно сказала чоловікові: — Були посіпаки. Вимагали тебе до двору. Казали, що матимеш сто бичів. Ой горенько наше! Ти ж не витримаєш такої кари, пропадеш, а ми з синком самотні, безталанні залишимось! Потемнів господар, сперся на меч. Задумався. Карби дум тяжких лягли на чолі. Нарешті>

< я в палац, — вирішив син. — Піду в гори, пошукаю долі вільної… Заплакала сива мати. Вдарилась грудьми об землю, як чайка степова. — Одна-однісінька залишуся на білім світі. Нікому буде очей закрити. Нікому поплакати над домовиною. І ти пропадеш, мій синочку, в горах. Вовки-сіромахи розтягнуть кості твої, круки вип'ють очі ясні! Ой горенько моє тяжкеє!.. Мовчав Правдосвіт. Думав тяжко. Нарешті сказав: — Ти розповідала мені, нене, казки про богатирів>

Shevchenko/Povne_vydannia_tvoriv_Tarasa_Shevchenka_Tom_03

<! Хотілось любити, Хоть годочок, хоть часочок На світ подивитись. Не довелось... А все було, — Всього понадбала Стара мати; саму тебе 11 105 110 115 120 125 130 135 Мов намалювала, — Хоч молись перед тобою, Мов перед святою ... Красо моя молодая, Горенько з тобою! Ж ить би, жить та славить Бога І добро творити, Та Божою красотою Людей веселити, — Так же ні! А м олодії Та карії очі Щ об марніли>

<: Не день, не два, як панові, Микиті годила! Догодилась титарівна До самого краю ... І не зчулась! Дні минули, М ісяці минають; Мина літо, мина осінь; Мина сьомий місяць, осьмий, Уже й дєвятий настає, — Настане горенько тсоє! У титаря у садочку, У яру, криниця Під вербою... Д о криниці Не води напиться, Ледве ходить титарівна — Трохи пожуриться, Поплакати, погадати: Як їй дівувати? Д е їй дітись од>

< вранці рано Плакать над Іваном, Поки самі потруїлись Тим зіллям поганим. А Бог, людям на науку, Поставив їх в полі На могилі тополями. І тії тополі Над Іваном, на могилі. Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає. Кос-А р ал. Якби мені черевики, То пішла б я на музики, — Горенько моє! Черевиків немає, А музика грає, грає, Ж алю завдає! Ой, піду я боса полем, Пошукаю свою долю>

< жидівського Й шляхетського трупу. Кос-А р ал. Ой, не пються пива, меди, Не петься вода; Прилучилась з чумаченьком У степу біда: Заболіла головонька. Заболів живіт; Упав чумак коло воза, Упав та й лежить. Із Одеси преславної Завезли чуму; Покинули товариша, — Горенько йому! Воли його коло воза Понуро стоять; А із степу гайворони До його летять. »Ой, не клюйте, гайворони, Чумацького трупу: Наклювавшись>

< й уляглось У Генеральші молодої. Поїхали в село весною; В селі бенкети загули; А генеральша плаче-плаче, А генерал того не бачить, — А всі вже бачили в селі. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла Та аж за царину зайшла, Та й бачить, гцо пасе ягнята М але хлопяточко в стерні. »О , горе, горенько мені! Щ о я робитиму на світі?... Се ти, Петрусю?« — » А [в ]ж е ж я«. — »Ходім>

Kosach_Olha/Hodi_ditochky_vam_spat

< в собі горе пекучеє, І до тебе усміхнусь!.. Спи ж, моя доненько! Спи, моя зоренько! Спи, моє щастя ясне! Хай обмина тебе лихо і горенько, Ти на грудях у мене! ВОЛИНСЬКІ СПОГАДИ Волинь незабутня, країно славутня! У пишній красі ти красуєш! Здавен твою бачу українську вдачу, Здавен мою душу чаруєш! Я рідную мову, ту любу розмову В краях твоїх всюди вчуваю, Те слово живуще — віки невмируще>

< й стурбувалася, збентежилася. Зашуміла берестина дебелим віт- тям, затрепетав осокор білим листом, мов роня- ючи сльози, захитався в турботі і клен веселий, зажурилася тяжко й червона калина. — Лем! — гомоніли всі дерева,— смерть, поги- бель наша прийшла! Пропащі ми... До ранку 106 поляже наша сила; не красувати нам більше, не пишатися! Горенько ж наше! І побиваються, тріпонуться всі. Та озвався ста->

<!..» Мар'я схопилася, швиденько підвелася, сіла... Що се таке? Чи вона задрімала, чи в своїх думках так поринула? Ох, горенько! Та се ж вона тоді, як штурхнула сусідку Ганну,— кошика з молоком перекинула!! Всі три глечики боком лежать, а мо- локо калюжею поплило... — Ох, боже мій! Ох, що ж се сталося? Ні пан- ства, ні багатства, ні молока!.. Ох, лишенько ж 112 тяжке! Ще й одежину збавила — увесь бік>

<, чого вона плаче. Розказала й йому лисичка, що отаке й таке горенько! — Не журись,— каже рак.— Ось як його ви- жену! А лисичка тільки головою покивала: «Де вже,— думає,— рак вижене! Коли ведмідь та вовк бра- 217 лися — й то не вигнали, а то б то таке мале, незначне вигнало!» Коли рак як поліз, як поліз, доліз до лисиччиної хатки та й питає: — Хто, хто в лисиччиній хаті? Коза й йому те саме>

Hutsalo/Kniazha_hora

<?.. Хто твого коня, Семене, припнув до воріт?.. Хто тебе до коня гудзами прив'язав, Семене?.. Горенько, та що ж це таке, біда яка, горенько... А-а-а!.. Де ж твоя голова, Семене, де ж ти голову загубив?.. І дерев'яніючи тілом, і чуючи, як волосся заворушилось на потилиці, як очі гострим болем рвуться з очниць, зойкнула в ніч — спершу тоненьким лементом, а далі не людським, а вовчим протяжним скриком, і той звірячий скрик Онисі впав у хащі лісові на Княжій>

Shevchenko/Kobzar_Z_poiasnenniamy_i_prymitkamy_D-ra_Vasylia_Simovycha

< . . . А, може, знає, та мовчить! На світ подивитись. Не довелось, — а все було, Всього понадбала Стара мати; саму тебе Мов намалювала, Хоч молись перед тобою, Мов перед святою . . . Красо моя молодая, Горенько з тобою! Жить би, жить та славить Бога 1 добро творити, Та божою красотою, Людей веселити, — Так же ні! А молодії Та карії очі Щоб марніли в самотині г) пор.: «Сам Бог вітає над селом» — таке ноно>

< До самого краю, І не зчулась . . . Дні минули, Місяці минають; Мина літо, мина осінь; Мина сьомий місяць, осьмиіі, Уже й дев'ятий настає, — Настане горенько твоє! Трохи пожуриться, Поплакати, погадати: Як їй дівувати? Де їй дітись од сорома, Де їй заховатись? Раз увечері, зімою, У одній свитині, Іде боса титарівна І несе дитину; То підійде до криниці, То знов одступає . . . А з калини, мов гадина>

< потруїлись Тим зіллям поганим. А Бог людям на науку, Поставив їх в полі На могилі тополями; І тії тополі Над Іваном, на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає4). ____ 1848 Кос-Арал. СГк би мені черевики. ^ То пішла б я на музики.. Горенько моє! Черевиків немає, А музика грає, грає, Жалю завдає! *) Тамті діти (Шевченкові) — то діти; а далі знову діти-вірші. 2) що знав>

<. Ай, не п'ються пива, медй, Не п'ється вода; Прилучилась з чумаченьком У степу біда: Заболіла головонька, Заболів живіт, Упав чумак коло воза, Упав та й лежить. Із Одеси преславної Завезли чуму; Покинули товариша, — Горенько йому! Воли його коло воза Понуро стоять; А із стену гайворони До його летять. «Ой, не клюйте, гайворони, Чумацького трупу: Наклювавшись, подохнете Коло>

< Та аж за ц&рину8) зайшла, Та й бачить, що пасе ягнята Мале хлоп'яточко в стерні. — «О, горе, горенько мені! Й повела Що я робитиму на світі ? . . . Се ти, Петрусю?» — „Адже ж я.” Його в палати; а в палатах — «Ходім до мене! Будем жити, Причепурйла, одягла, Як там на хуторі колись Жилй, жилй.» Та й похилилась; Очей не зводячи, дивилась На Петрусй. Одним-одна І виростала, й дівувала, І ва старого>

Ukrainskyi_narod/Pisni_rodynnoho_zhyttia

<,— як сестри рідні. — Може, в тебе, моя доню, та милий лихий? — Правда твоя, матіночко,— ворог претяжкий. ІЗ-ЗА ГОРИ, ДА ІЗ-ЗА ГОРИ ДА ВІТЕР ПОВІВАЄ Із-за гори, да із-за гори да вітер повіває, Да мати дочку да про життя питає. — Да спитай, мати, да спитай, мати, да сірого утяти, Да сіре утя на морі ночує. Да сіре утя, да сіре утя на морі ночує Да воно ж моє все горенько чує. Да сіре>

< утя, да сіре утя на морі плаває, Да воно ж моє й усе горенько знає. Да перве горе, да перве горе, що дитина малая, А друге горе, що свекруха лихая. Да друге горе, да друге горе, що свекруха лихая, А третє горе, що мій милий ревнивий. Да третє горе, да третє горе, що мій милий ревнивий, Да що сам іде да й у поле орати. Да що сам іде, да що сам іде да й у поле орати, Ой>

<, Я в тебе громадила, Ти мене любив, Я тебе принадила! Ти мене любив, Я в тобі кохалася, Ти сів поїхав,— Кому я досталася? Досталася я Сідому з бородою, Що він не вміє Говорити зо мною! Ой старий, старий Та як білая глина, В мене ж личенько, Як червона калина. Для чого цвіло Та ще й розцвіталося? Горенько моє, Що тобі досталося! 192 ОЙ ОДДАЛА МЕНЕ МАТИ 7 8—235 Ой оддала мене мати Заміж>

<, ТА КОЛИ Б ЖЕ ТИ ЗНАЛА Ой матусенько моя, та коли б же ти знала, Яка на мому серденьку та досадонька стала: Що то за причина, що я сиротина, Як у чистому полі та сухая билина. Що вітер повіває, гілку похиляє, Да горенько в світі жити, що всяк обижає. А я свойму горю слова не промовлю, Окипає моє серденько та гарячою кров'ю. 267 ОЙ У СТЕПУ, КРАЙ ДОРОГИ Ой у степу, край дороги, Там дівчина жито жала>

< ходити? Ходжу в чорному — кажуть, ледащиця, Ходжу в білому — кажуть, чепуриться. Ой піду, піду я пшениченьки жати. Пшениченьку жну, кукіль вибираю, До своїх діток стиха промовляю: — Ой дітки ж мої, горенько мені з вами, Що я не маю хазяїна над вами. — Ой ненько наша, не журись ти нами, 282 Як поростемо, розійдемося сами. Буде ж нас, мати, і по горах, і по долинах, Буде ж нас, мати>