Literaturno-naukovyi_vistnyk/1910_Tom_50_Knyha_04

< а т а н. Стрівай зажди, ся до дверей). (подаєть За мене не турбуйтесь ! Та куди ж ти, Деві ? (виходить). Я не встиг. (Індиянка виходить Д ж е н н і і я з тобою йду. з алькова, росхожуєть ся по хатії (0боє виходять). усмі і розтлядає, (вбігає раптово). Ой горенько ! Та де ж се Річард ? жаючись, свою статую). Пробі ! Ти хто така? Ти тут чого ? (Бачить індиянку). (Індиянка мовчить, вороже дивить ся на Дженні, притулившись дестала статуї>

Nechui-Levytskyi/Ruska_pysmennist_Tom_XIV_1

< у хатинї. — Бач, брате, перо не дакть ся тобі в руки, бо ти неправдою ллівеїп : воно по- пече тобі не тільки тїло, але її душу, бо це не перо, а честь, совість та правда. — Та дугау нехаїї пече, аби тільки рук не пеісло. я в дугау не почуваю, а тільки в шкуру. Але горенько мок, що пальці с>и)- лить, — сказав Т< )руш. — А я почуваю і в душу та в совість, — промовив Улас' Юрупі втїк з хати, облизуючи попечені иальцї. Тимчасом 1< »руш піднімав>

Vrublevska_Valeriya/Solomiia_Krushelnytska

<. Та й чи його одного? — Пане Павлику, ви стверджуєте, що нервові, то муси- те не говорити на такі сумні теми,— обережно зауваж ила Олена. — Та що ви! Мені грізне найбільш імпонує. Знаєте, тр а- гіка боротьби долі чи природи з людиною... мене завжди дуже вражає. Я рахую кожне людське зітхання! — Ой горенько! — зітхнула чутлива Оленка. — От, наприклад, я читаю все, що пишеться в російсь- ких газетах>

Koval_Alla/Praktychna_stylistyka_suchasnoi_ukrainskoi_movy

< на його самокатування. Він кинув батіжок, плюнув у долоні: «Ех, ти, Європа!.. Дай-но я цюкну!» (О. Гончар). Коли займенник ти вживається не для називання пев- ної, цілком визначеної особи, а в узагальненому значенні, він вносить у розповідь відтінок особливої інтенсивності: «А у будень, то він тобі не посидить в хаті, Все нишпо- рить по надвір'ю» (Т. Шевченко); «— Ох ти ж горенько...— і Марко знову вискочив>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1909_Tom_46_Knyha_05

< було велике горе, тяжке горенько“. Але каміня на совісти вже й слїду ше було. пишало роботу, волосє, ходила а Перед обідом жінка притулила дверей. Вона чула, як там шарудять папери і не зважувала ся йти й заважати йому, а тим часом саме сьогодня зготу кажучи, що вже обід стоїть на столї, вала таке смашне мясо, яке Ванґен дуже любить. вухо до чоловікових Кінець-кінцем Ванґен сам вийшов задовольнений, щасливий. Він Ся чоловікова впевненість дуже>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1908_Tom_44_Knyha_11

< слідком випурхнув, коли ж тітка Мокрина кинулась засувати двері й вхопила мене за рукави. — Куди се, дитино? Хіба ж не чув, що скрізь роз бишаки ? Та зглянувши на мене об поли руками: — Матвійко ! се ж ти мабіть в озеро шурхнув ? Пропала свитина ! Така прехороша ! Горенько минї з тобою ! Змок, як 16 l e g o o g - s u - d p # e s u _ s s e c c a / g r o . t s u r t i h t a h . w w w / / : p t t h / i d e z i t i g d - e g o o G l>

Vasylchenko/Aviatsiinyi_hurtok_zbirka

< він на мене; не вподобався я йому зразу, та горенько моє, що ж я маю робити, бідна головко? Підлеститись як-небудь, розказати йому який веселенький анекдотик, як умієш зробити це, не в гнів тобі, ти, Василю Тимофійовичу, щоб воно, молоде, посміялося та й подобрішало,— я хоч і радий би, так не можу. 55 Де вже там будеш сміятися, коли серце в тебе замирає... які вже там жарти підуть на душу!.. А він, кажу, кривиться: йому б і дивитися не хотілося на таке життя>

Franko/Zibrannia_tvoriv_u_50_tomakh_t09

< тільки битий добрий», аналогічна до нашої «жид тільки печений добрий». (III.) У ШКОЛІ ОСОБИ J1 а м п р і с к, учитель. Метротіма, проста жінка. К'Оттал,,її син, малий хлопець. Евтіас і два інші у ч єн и ки. Метротіма (приносить хлопця на плечах) Нехай тобі, Лампріску, любі музи Дадуть життя щасливе осягнути! Лише здійми з плечей мені тягар, Аби йому з самого рота вийшла Ота погана пара! (Ставить його на землю.) Горенько моє! Всю хату>

Soroka_Yurii/Khotyn

<. – Побратим се мiй, дiтки, Стецько Пузир. Двадцять три роки по неволях агарянських мучивсь. Тiльки що здибав. Господи Боже милий! Іду, а вiн суне назустрiч… За рубцем на щоцi признав. Ох, горенько. Як дуб, був хлопака, куди менi! Кобзар мовчки iв. Його невидющi ями, там, де колись були очi, дивилися перед собою. Закам'янiле воскове обличчя пiд довгими пасмами сивого волосся не виказувало жодних емоцiй. Козаки вражено поглядали то на нього, то на Сипаху>

Vitchyzna/1990_N08

<, огорожа з очерету стойма, рівненько підрізана зверху...» «Я знаю цю пісню на голос — бабуся моя по матері Надежда співали... тепер знатиму слова: Із-за гори вітер повівав. Мати дочку про життя питає. Спитай, мати, сірого вутяти — Сіре вутя на морі ночув. Воно мов все горенько чув. Перве горе — свекруха лихая. Друге горе — дитина малая. Трете горе — мій милий ревнивий. Що він Іде у поле орати. Мене бере волів поганяти. Ой гей, воли, та сіресенькі. На вас>