Hutsalo/U_hai_sontse_zatsvilo

<. — Чи ти часом не збираєшся заміж? — пожартувала мати. Василинка, лукаво зламавши брівку над синім оком, відказала: — А чом би й не піти? Нащо ото сидіти на шиї в матері? Але куди я годна, ніхто не бере. — Горенько ж ти моє! — тільки й мовила мати. — Так, — поважно провадила Василинка. — Тепер стільки дівок сидить без пари! Моя мати завжди каже, що я свого судженого ніколи не дочекаюсь, бо неслухняна, бо вітрогонка, а чоловіки люблять покірних. — І ти ото>

Ukrainka/Poemy_i_dramy_zbirka

<, усміхаючись, свою статую. Д ЖЄ Н Н І (вбігає раптово) Ой горенько! Та де ж се Річард? Пробі! (Бачить індіанку). Ти хто така? Ти тут чого? Індіанка мовчить, вороже дивиться на Дженні, притулившись до п'єдесталу статуї. (Дженні раптом глянула на статую). Ах, так? То, значить, правда? Ти живеш у нього? (Люто наступає на індіанку). Геть звідси, геть, бо я тебе уб'ю! Хапає кия, що попавсь під руку, і заміряється на індіанку. Та з різким криком>

< краса на той рік ще буйніше залишає, а в мене щастя як тепер зов'яне, то вже не встане! і/2 14 9-3031 Бібліотечна серія 417 Русалка Польова (ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос) Ой горенько! косо моя! косо моя золотая! Ой лишенько! красо моя! красо моя молодая!.. Мавка Твоїй красі вік довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати. Даремне ти благаєш так мене,— не я, то інший хто її зожне. Русалка Польова Глянь>

Lazorskyi_Mykola/Hetman_Kyrylo_Rozumovskyi

<: вже раз опеклась, хопивши шилом патоки, тепереньки годі! Хлопець, правда, гарний, Микола Гармаш зветься, з сусіднього хутора, так горенько ж — голий,, як турецький святий, а мені треба і гарного і багатого. А чоловік що: помер і хай йому земля пухом. Бач я перебила вас, кумо. Що ж казав панотець? — Хвалив дуже Олексу. Каже: «Тихий він у тебе, паньматко, з нього вийшов би добрий дяк. От, коли хочеш>

< на часточку на болящу Яв- доху, — говорила рум'яна жінка в добрій запасці й вельветовій керсетці. — Все моя Явдошка хоріє, все хоріє.. - І підкурювали смирною з печорської лаври, і кропили святою орданською водою, і мирували оливою з лямпади святої великомучениці Варвари — не пособляє! Горенько та й годі... Може там помолебствуєш за болящу в столиці, ти ж будеш співати, кажуть, у царській церкві>

< на ярмарок з рогачами та підковами, а тут через нього й дали знати про Олексу. Так горенько додому коваль вернув не скоро, таке горе... не попращались! А я йому й не спекла книша! Він так любив книші з маком!.. — Йому пані Килина напекла солодких пиріжків, — протягла пані Віра. — Це дуже гарно! — зраділа Парася, обіймаючи пані Ки- лину. 41 — І книшів набгала в дорогу, — мовила Докійка>

<. Вчора так боліла нога, що не спав усю ніч. Не пособляють ні декокти ні мастила, ні теплі пов'язки. Найгірш дошкуляє осінь: тоді він немов не свій: вередує, примічає усякі забобони і все згадує матінку. І стара пані важко зідхнула. — На теплі б води, — зідхнув і собі Олексій. — Лікарі притьмом посилають, так, горенько, не хоче й слухати! «Годі, — каже, — наїздився: бачив теплі води>

Slipchuk_P/Humor_i_satyra

<: А що, коли не буде апетиту в сома?! Тоді я чарочку йому, ледащу, дам, А на закуску черв'яка попросить сам. От сп'яну й затанцює на гачкові!.. І з хати шасть по тому слові. 83 ДОБРА ЖІНОЧКА Вода й камінь довбає. Народне прислів'я. От жіночку сусідові дав бог! На язичок — за двох, А то й за цілих трьох. З світання і до ночі Якщо не лає, то буркоче. — Ой, горенько! І як це я пішла За отаке дубове лико! У тебе глузду, що в того осла,— Щодня так шпетить>

Dobrovolskyi/Zaliznyi_kin

< над плугом, — показав він на Андрія, що десятини через три від них зупинився на зайнятий ділянці. — Що то воно собі міркує? Ех, горенько наше... Коні дійшли до шляху і круто звернули соб. Юхим кинувся вперед і крикнув на передню (орали трояком): — Гайда, гайда прямо! Но! Зайшовши в борозну, орачі стали відпочити. Юхим налагодився закурювать. — Знаєте що? — рішучо сказав він. — Піду я зараз до Андрія. Це ж заріз!.. Я без коняки зостався>

Dovzhenko/Povist_polunmianykh_lit

<. — Інвалід я,батьку! Батько. Бачу. Обміркувати треба цю справу. Син. Яку! Батько. Справді-бо, синку, інвалід ти. Тепер вже ти не просто людина, а людина безнога. Син. Точно. Батько. А безногість це дуже делікатна й непроста штука. Мати. Каліка нещасний!.. Син. Ви мені, батьку, лекцій не читайте. Батько. Я не читаю. Сам бачу, що одної ноги нема. Болить? Син. Уночі. Прокинусь, лап! — пусто, а-ай! Мати. Ой горенько! Батько. Не плач, наплачешся>

Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_148

<, найдорожчий з усіх, редактор „Основи“, нездужає паралічем (горенько наше!); дак до сього пишу, що знайду його всюди, куди-б він собі ні задумав їхати. Він і сам хотів був писатй мемуари. Ради його святої памяти, писатиму в нього перед очима, що схоче, і думаю, що се буде справді історія старорущини й новорущини в ХІХ-му столітті. Почитую Die Zukunft.. Та який же се гарний Німець, сей Maximilian>

< держатиме над(и)о мною Рейс із Каучем. За пару місяців Куліш уже змінив свій плян. Волів відло- жити друк Св. Письма, а попереду друкувати збірку своїх пере- кладів п. н. „Позичена Кобза“, як це виходить із цього листу Куліша до Павлика: 1896, листопада—ноября руського 1. Голубчику мій! горенько та й годі! Єднакже — мужаймося .......................................... і да кріпиться серце1) наше>

< мене осиротили, покинули одну на ввесь хутор. Горенько моє нескінчаєме!“ 1). Не однакової вдачі був він із Кулішем, але однаке у них о б о х було зацікавлення Галичиною. В „Слові“ за рік 1863 ч. 15 читаємо, що в хвилях,-коли Галичина почала захоплюватися по- езією Шевченка, Білозерський прислав для бібліотеки „Народ- нього Дому“ „многоцінний дар“ — власноручне письмо (авто- граф) Шевченка, а саме>

Zoria/1894_Chyslo_13

<, години після і н а порозї, баба Калиниха: довга, — 299 — . . . . . . . . . Таке, ї е одну, мабуть, анї-жу друге таку нiч перебути ! годину ! е буде ! й Богу, горенько!... у ночі, та ще й під таку завирюху?... Самій піти — не знаю Лучше менї у могилу жи куди ! . Мучиласья вій лягти, . Менї вже здава так, мучилась, н лось, що й нїколи цьому кінця н . Коли тут, спасибі Богу, чую — д , що сьогодня о церкви дзвонять... Отсе яй вий>

Yak_Mykola/Duma_pro_talant_dobro_tvoriaschyi

< думи, ніби стріли. Нам сповіщають про нове. Вони влучають прямо в цілі І зачіпають за живе. О, скільки жінка також бита На світі дивному була. І кинула вона в Микиту Словечки-перчики зі зла: - Хіба я проти, щоб казало Про горенько моє село? На жаль, ніякої в тій залі Про тебе мови не було! ВЖЕ БАТЬКИ...ОБОЄ. Дата Віри, Надії й Любові Неперевершена, юна, мов свято. За столом своє кидає слово, В сім'ї, старшим будучи, тато: ->

Kulish/Marusia_Bohuslavka

< так заснути, І про все горенько, про всю біду забути. ІХ «Ось-ось вона! Ось, котиться по полю Розумна голова, що рятувала Всю Польщу й Русь! Я під полою Її сховаю, і, як розбивала Вона страшного ката-супостата, Так розіб'ю той мур страшенний нею» О доню, утікай сюди від ката; Сховайся під наміткою моєю, — Я в Київ проведу тебе попід землею., X Святі ченці там ходи покопали>