Rylskyi_Maksym/Zibrannia_tvoriv_u_dvadtsiaty_tomakh_T_03

< і кінець кінцем до того, що нитка його життя урвалась.— М. Р. 95 Уже під назвою двозначною — «Родина» Чи, може, «Родина» (в цім дозволу причина) 15 Я, звісно, мрійник був. Хоч нині слово мрії В нас так затріпано, що соромно й торкнуть, Та не минеш його. Було зляга на вії Півсон легесенький — і води враз течуть (В уяві, певна річ), і далечінь ясніє, І зеленавий лин крізь синю каламуть>

Eliza_Orzeszkowa/Povisti_Opovidannia

<. Я хотіла б помилитися, але, здається мені, що з Гелі виросте порядна злючка. — Ви привчили панночку до своєї надмірної доброти, — повторила Черницька. Замовкли. Черницька кінчала чесати свою пані. Схилившись над головою своєї хазяйки і одягаючи на неї легесенький нічний чепчик, Черницька сказала з деяким ваганням в голосі: — Може, до вас цими днями гості прибудуть... — Гості, моя Чернисю? Які>

<. Не така, як раніше була... трохи інша, — А Хтавіана бачила? — спитав Павло. — Чому ні! Бачила, і на руки його брала... Такий легесенький, мов пір'їнка. — Гарненький, — зауважив Павло. — Бідненький! Такий худесенький... — Вже тепер не такий... трішки поправився. — Ну, за сиротою бог з калитою. Цим прислів'ям Докія закінчила першу частину своєї розмови, але помітно було, що вона ще хоче>

Nova_hromada/N08

< по-московськи. сумувала VII. Сонце раділа. Новий 1897 рік — то була дуже гарна днина. сма лило не сильне, бо подихав легесенький морський вітерець із за ходу. Вся природа Голубе море тихесенько-тихесенько плескалося. Кедри, пальми й кипариси ніжно шелестіли. Темно- стояли наче різдвяні гилця, бо геть були зелені апельсинні дерева і ті овощі ярко вибли своїми вкриті жовтогарячими скували на сонці зеле ного листя. Все раділо: зелена травиця, яку>

Samuel_Beckett/Malon_umyraie_zbirka

<, що побачить той капелюх, знову сухий і легесенький, понесе його, підкидатиме рівниною й донесе отак аж до околиць міста або до океану, але не конче. Адже Макмен не вперше качався отак по землі, проте завжди качався без рушійної задньої думки. Тим часом колись давніше, всякчас одходячи від місця, де його, далеко від усякого притулку, заскочила злива, що завдяки капелюху й далі тнула навколишній простір, Макмен збагнув, що з регулярністю>

Nechui-Levytskyi/Kniaz_Ieremia_Vyshnevetskyi

<. Легесенький спасівчаний туманець оповивав гори й ліси неначе тонким серпанком. Сула, широкі плеса та мочарі на низині парували, неначе літепло в холодку. По долині понад водою стояв туман густими пасмами, подекуди вже розірваними, неначе над річкою плавали в повітрі шматки прозорої тонісінької намітки. — Чи пам'ятаєш, моя кохана Гризельдо, як ми перший раз вийшли на цей балкон, а ти тоді сказала, який тутечки буде чудовий вигляд зимою, коли оті лисі гори>

Osmachka/Rotonda_dushohubtsiv

< до того, щоб убивати її там, де засплять? Даремне і безкорисне міркування. І ще болючіше йому стало, бо він добре знав, що ні плачем, ні крицевою витримкою супроти цієї скаженої сили жорстокості нічого не можна зробити… Вся Україна розбита на такі частини, що є завбільшки кожна окремо така, як оце й він. А він же легесенький перед нею, неначе вирвана чайчина пір'їна супроти океану і його хвиль. І хто його героїчний спротив бачитиме, і кому він собою додасть>

Bragin_Vladimir/V_kraini_drimuchykh_trav

< і, відштовхнувшись від води, раз у раз стрибали через пліт, опускалися на воду і зникали. Якщо просту швацьку голку потерти жиром, вона плаватиме на воді. Так і ноги-голки цих істот, змащені жировою речовиною, ковзали по воді. Це, звичайно, водомірки. Віяв легесенький вітрець. Пліт плив спокійною водою вздовж берега. Я тривожно чекав— коли ж вітер піджене пліт до того берега? Марні сподівання! Вітер зовсім не віяв у бік альтанки. Що робити? Чи не змусити павука>

Kobylianska/Tsarivna

< осінь. Від часу до часу віяв легесенький вітрець, і тоді відзивалася десь недалеко на альтані еольська арфа. Її тон здавався мені ледве замітним, гармонійним, однак дуже жалісним зойком. Не знаю, чому я собі уявила, що це звучне зітхання шукає чогось, якоїсь пристані або якогось серця, з котрим могло би зіллятися в одну пісню... Воно блукало по цілім городі, вітер носив його на своїх крилах — здавалося, всюди, бо всюди відзивалося воно. Між деревами>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1903_Tom_23_Knyha_07

<, де золотисті що впали з неба на землю. А самота була така глубока, супокій вітер бігав по росї, лиш був такий величнїй. невидимі співаки голосили пісню житя і щастя. Лиш легесенький головки цьвітів Осяяний та землю Бальсамічний заплоднювала спосіб думаня з Богом, роса, що На сей вид Савка зупинив ся на хвилину. Він не аналї зував те, що бачив — такий був недоступний подих поля, пташки, що роз йому — він відчував. мовляли своїми слїзми і цьвіти>

Wislocka_Michalina/Mystetstvo_kokhannia

<. Тямуща жінка застосовує парфуми в такий спосіб, щоб лише як зблизяться обличчя, відчувався легесенький пахунець її тіла. Слід пам'ятати, що шкіра будь-якої людини має од природи дуже своєрідний запах. Втираючи парфуми, ми викликаємо взаємодію між запахом шкіри і привнесеним іззовні ароматичним засобом, тож виникає сполука двох запахів. Коли зовнішній запах підібрано вдало, то він посилює і прикрашає власний запах шкіри. Як ні, то запахи “гризуться>