Vasylchenko/Prybluda

< гість, легесенький смуток-вітер. Раптом встали перед очима у хлопців Київ, школа, шкільний гамір, забуті на цей час учні, вчителі. Почали готуватись до від'їзду. Валя бігав по селу, енергійно стягав для шкільного музею різні цікаві речі, що в час перебування в селі наглядів у селян: старовинний великий коряк, уламок мережаного чумацького ярма, вулик, якесь череп'я. Гордощами його був величезний мамутів ріг, що днів зо три канючив він його для музею>

Chuprynka_Hryhorii/Poezii

< мізерній юрбі більше було поетичних декларацій, пишної риторики, мелодраматичного епатажу, ніж справжніх болей і переживань поета. Свого часу, та й, на жаль, до сьогодні, поезія Грицька Чупринки у декого асоціювалася з його віршем «Дзеньки- бреньки», ідейно-смисловий настрій якої автор не випадково уточнив: «поетичний жарт». Ось цей твір: 2і 19 Викликає ясний дух Вірш легесенький, як пух, Вірш>

<, казкою В ній природа потонула. Мов з розвіяними хмарами Фея ночі прилетіла І туманами-примарами, Чарівними снами-чарами Настрій тихий отруїла. Сни над селами, й над хатами, І над пишними дворцями Віють мріями крилатими — Чарівними посланцями. ДЗЕНЬКИ-БРЕНЬКИ (Поетичний жарт) Викликає ясний дух Вірш легесенький, як пух, Вірш, як усміх неньки, Вірш маленький, коротенький Без задуми, без вагання>

Tone_Seliskar/Komanda_Synyoi_chaiky

< своє майно. Сюди ж заховали хліб, сало, м'ясо. Десь опівночі вітрильник було споряджено. Море ледь чутно плюскотіло, ніч стояла ясна, зорі горіли на небі, й тільки легесенький західний вітрець бавився прапорцем на вершечку щогли. Мілева зажурено стоїть на березі. Вона радо пішла б у море з ними разом. Але тато в неї такий старий, він іще заслабне від хвилювання, якщо вона зникне з хати. Дівчинка прощається зі своїми друзями й зичить їм щасливої>

Moskalets_Kostiantyn/Myslyvtsi_na_snihu_zbirka

<. ============================================================================================================================================================ Одна із міріад Історій Інтернету, Легесенький роман, Збережений у кеш Сумного серця, де Всі хакери й поети Тримають і пусте, І найдорожче теж. ===================================================================================================================================================== Хай жайворонка пух Жаркий і невагомий Закутає тебе У ніжні кубла сну; Нехай фонема «у», Бездумна і бездомна, Торкається до губ, Яких>

Vasylchenko/Olyvianyy_persten

< гість, легесенький смуток-вітер. Раптом встали перед очима у хлопців Київ, школа, шкільний гамір, забуті на цей час учні, вчителі. Почали готуватись до від'їзду. Валя бігав по селу, енергійно стягав для шкільного музею різні цікаві речі, що в час перебування в селі наглядів у селян: старовинний великий коряк, уламок мережаного чумацького ярма, вулик, якесь череп'я. Гордощами його був величезний мамутів ріг, що днів зо три канючив він його для музею>

Turianskyi_Osyp/Poza_mezhamy_boliu

< буття. І здавалося, що найніжніший шепіт, легесенький рух ізбудить когось, що великий, як людське страждання, сильний, як життя, могутній, мов смерть. І станеться щось, чого ніхто ні в ясній країні казки не чув, ні під сонцем навесні не бачив, ні в темній пропасті не змірив. Хтось нараз тихесенько зітхнув. Хто це? Сліпий товариш. Давно ніхто не чув його зітхання. Здається, що з його грудей продерся не його власний стогін, а тихий біль розпачу>

Shkliar_Vasyl/Kliuch

<‚ однак почув лиш легесенький шум‚ що його чуєш‚ приклавши до вуха мушлю. Телефон не працював. Дякувати Богові‚ і трупа ніде не було. Майже не роздягаючись‚ я ліг на незасланий диван і‚ вже засинаючи‚ подумки мовив собі чудернацьке словечко‚ запозичене у свого благодійника: «/Пречичудово/ До ранку спав як убитий‚ та, прокинувшись‚ знову став оглядати помешкання — мене доймало сум'яття. То здавалося‚ що ось ось хтось прийде і спитає‚ як я тут опинився>

< (кухня стала моїм робочим кабінетом) і‚ нарешті‚ знімаю телефонну трубку‚ прислухаюся‚ але всі голоси давно там завмерли‚ і я чую лише отой легесенький шум‚ що його вловлюєш‚ приклавши до вуха мушлю. Я згоден із Сергієм Приходьком‚ усі ми схильні до пере більшень‚ усе набагато простіше‚ ніж ми собі уявляємо‚ але не знаю‚ якої він заспівав би‚ якби сам опинився у моїй шкурі. Збоку справді усе набагато простіше‚ коли не бачиш оцих голих стін‚ не вдихаєш>

Kruk_Nazar/Iliuzia

< й підозріло розглядає мене. — Що? — питаю я. — Ти тут навіщо залишилася? — з погрозою питає вона. — Хатою швендяти чи мені допомагати? Ну не скажу ж я їй, що хатою швендяти! — Зараз підійду, — відповідаю я, сподіваючись, що вона одразу ж попхається на кухню, але вона не пхається. — Не зараз. Негайно! Доводиться виконувати наказ. Ключ ховаю до кишені. Він здається теплим і важким, хоча точно знаю — він легесенький і прохолодний. Ізина кухня завжди>

Koroleva/Vo_dni_ony_zb

< йому життя, вчув лагідно картаючий солодкий голос: - Чого ж злякався, маловірний? Легесенький дотик пальців відчув на своїх змозолених долонях і вже ступав попліч Учителя до човна. Бліде світло на сході посилало свій перший усміх новому дню. Втомлений вітер лягав спати. На обрії жовтою смужкою манив берег. Петрові очі зустрілися з Вчителевим поглядом. Не мав сили ні на якийсь найменший рух, ані на слово. Але вся його істота кричала: - Вірую, Господи>

Vala_Katri/Liryka

< б навіть злетіти за хмари. І я не сиділа б нині, визираючи з чорного вікна, в яке струмує запах дошу, і крик помираючих квітів осипається обгорілими крильцями метеликів на мою згорьовану голову. зо ОСЯЙНИЙ ОСІННІЙ ДЕНЬ Земля, ліс і небо сповнені осіннього невтишимого чару. В повітрі патомлений усміх і легесенький подих. З бездоння, де сонце осіннє, сяйво холодне ллється. У темно-зелених деревах яріють багряні накрапи, а запізнілі павині вічка>