Literaturno-naukovyi_vistnyk/1922_Tom_78_Knyha_07

< той у церкві ! Вже північ і пісня умирає глухо. Темніють заулки всесвітного духа. Та ясна й висока та вежа врочиста Смерть і нашу стрічу розрішить. На верха Архангел зловіщий, Розтинає наші шляхи і роки, А ти їх вяжеш новими ланцами Своїм слабим, дівочим: »Так!« Підем і ніхто не побачить. І розвіє нас подих вітрів, Як попіл легесенький, Як перший осінний сніжок. І всеж буде дівчина в храмі Тихо молитись за любчика свого, А над нею горіти Архангел злетівши>

Genet_Jean/Schodennyk_zlodia

< із сірої тканини. Цей простий рух лишився непомічений для наглядача. Він вислизнув навіть від інших в'язнів і від убивці, котрий відчув лише легесенький доторк. Коли він глянув на свої штани, то зашарівся від сорому. Сприйняв він її як плювок чи як знак якоїсь насолоди, якою його нагородили лише тому, що саме в ту мить він перебував під безхмарним небом Франції? Одне слово, з обличчям, що набуло брунатної барви, він недбалим рухом, намагаючись>

Homes-Arkos_Ahustin/Ana-Nischo

< побачення, а потім померти. Уві сні. Атож, їй хочеться померти уві сні. Ніч, безперечно, найзручніший час для того, щоб покинути цей світ. Так померли її батьки. Нікого не турбуючи. Тому й вона хоче померти, коли її здолає перший нічний сон, лагідний і легесенький, наче політ птаха, що витає в повітрі. Такий сон, 135 коли сновидіння з'являються самі собою, так, як ростуть самосійні квіти. Померти посеред якогось сновидіння. Але якого саме>

Prust_Marsel/U_poshukakh_utrachenoho_chasu_Tom_1_Na_Svannovu_storonu

< на Богородицькі відправи. 92 І їм нее це пишне убранство я позирав покрадьки, але відчу- ті и, що ноно живе й що сама природа, нарізьбивши листя й тим ИИДіініші білим пуп'янкам невідпорної зваби, належно оздобила ЦС мдлле поєднання народного свята й урочистого таїнства. Ви- ніс над престолом квітки з безтурботною чепурністю розкривали ІІМЧіїкк, а ті недбало, ніби це був легесенький стрій із серпанку, піп і римували пучки тонких, мов>

< Милість Джотто, як охрестив її Сванн, за вказів- кою Франсуази, «оббирала» спаржу, накладену горою в кошику, з такою страдницькою міною, ніби зазнавала оце всіх хресних мук; і кожен легесенький блакитний віночок на головці спаржі, над рожевою їхньою тунікою, вимальовувався тонко, зірочка до зірочки, як квітка на фресці в короні і в кошику падуанської Че- сноти. І ввесь цей час Франсуаза крутила на рожні курча, засма- жуючи>

Tutunnyk_Hryhir/Klymko_zbirka

< я до базарівського колодязя по воду, гляну — чорніє щось на дорозі. Зразу злякалася та — назад у двір. Тоді таки насмілилась, підходжу, дивлюся: людина. І хворма ваша, бачу ж. Збігала, покликала матір, занесли його в хату — легесенький, як пір'їночка. І стогне — страх. То я мерщій до вас… Хто ж його так ото покалічив, сердегу… О, дивіться: розплющився! В очах мені стояла червона пляма, і я не одразу розібрав, що то наша піч. Ми всією групою, разом з майстром>

Dashkiev/Tvory_Tom_2

< перелічувати далі — у нас немає часу. Скажу тільки, що досі не було жодного порятунку від тайфуну. Але містер Судзукі...— японець, почувши своє ім'я, дещо насмішкувато вклонився.— Ну, і частково я, розробили теорію про критичні точки атмосферних процесів. Старий кивнув Колі, разом з ним підійшов до карти, показав на один з значків: — Дивись: ось тут зароджується неймовірно потужний тайфун. Напочатку це тільки легесенький вітрець, але з кожною>

Berdnyk/Zoloti_Vorota_zb

< легесенький дим…/ /Все-таки, маю, маю надію…/ /Ой та надія, мрія пташина,/ /В небо навіки,/ /навіки полине…/ ======================================================================================================================================================================================================================== Свята Україна Есеї ============= СВІТОНІЯ — ДЕРЖАВА СВОБОДИ ========================== Час настає — Час Небувалого>

Kobo_Abe/Spalena_karta

<. У вітальні війнув легесенький вітерець, гасовий сморід зник, а натомість у повітрі повис запах парфумів. Жінка щезла за ширмою, і водночас зблідло, потьмяніло враження від неї. Я починаю прискіпуватися до дрібниць. Ще раз поволі вдихаю повітря і, переконавшися, що в кімнаті немає запаху тютюну й чоловічого тіла, запалюю цигарку. Піднімаю скатертину й заглядаю під стіл, чи нема там чого підозрілого. Та чого це мене охопив такий дивний настрій>

Hohol/Mertvi_dushi

< з власного переконання, що вони здатні погубити людину; інше все була приховано з надзвичайним смаком: або якийсь легесенький галстучок зі стрічки, або шарф легший від тістечка, відомого під ім'ям поцілунок, ефірно обіймав і огортав шию, або випущені були з-за пліч, з-під сукні, маленькі зубчасті стінки з тонкого батисту, відомі під ім'ям скромностей. Ці скромності приховували спереду і ззаду те, що вже не могло завдати згуби людині, а тимчасом примушували>

Kolfer_Youn/Artemis_Faul_Rozum_proty_chariv

< в останні миті свого життя. Артеміс дивився, як брат, а за ним відразу й сестра опустилися на підлогу. Шкода, що довелося ошукати їх. Та коли б він поділився з ними своїм планом, вони б занепокоїлись, і транквілізатор; не подіяв би. Хлопець задивився на бульбашки, що грали в його келиху. Час і йому зробити найсмі- ливіший крок у всьому цьому задумі. Його турбував лиш легесенький натяк на сумнів, коливін випивав своє змішане зі снодійним шампанське>