Vorona_Volodymyr/Odvichnyi_Dukh_Desny

<, маленьке грузило і легесенький пір'яний поплавець: скрадаючись, я обережно, так, щоб і кола по воді не пустити, опускав коника у „вікно”. Через якийсь час мій поплавець, ковзнувши по поверхні, навскіс ішов під воду, – підсічка!, – і скоро золотава рибка опинялась у моїй долоні. Треба було йти далі, шукати наступне „вікно”, бо спіймати на одному місці більше двох розумних та обережних рибок мені жодного разу не вдавалось. На Коноплянці, як і мріялось>

<, кахикання, мені зрозуміло: і там жодного кльову. Оце так! Дев'ята ранку на годиннику, а в мене нічого і нікого. Навіть натяку на кльов не було. Через три години Толя приїде на юшку, але яка ж юшка без риби?.. Наче колихнувся туман... Легесенький, ледь чутний холодок торкнувся правої щоки – це подих північно-західного вітерця продерся крізь туман. Потроху-потроху подих цей стає все частішим і впевненішим і ось туман все-таки подався. Поволі, якимись>

< де глибше – тож вперед, за рибальською удачею! І мандрує рибалка лугом, переїжджаючи з Мальцевої пристані до Бирина, а звідти, посидівши години зо дві та впіймавши ще одного в'язя, їде, не поспішаючи, до Рокочівщини. Добре вже прогріте повітря висушило росу, майже літнє, проте, ненабридливе тепло ніжно окутує тебе, лагідно пестить щоку легесенький вітерець: немов би це осінь піклується, аби, боронь Боже, не потурбувати рибалку хоча б натяком на літню>

Sokil_Artem/Ahlaia_Valdshnepy

<, — і в тебе, лікарю-поете... Прочитайте все те, що я написав. Переписуйте, роздавайте, нехай інші читають, нехай думають... нехай мої думки, мої щирі слова перетворять вас у левів готових до стрибка... Микола широко розплющив очі, немов ними хотів охопити весь світ, усю голубінь чорноморського неба... зорі, яких не було видно, і морські хвилі — все-все. Над човном повівав легесенький вітерець. А Микола далі дивився у небесну голубінь широко розплющеними>

Yohansen/Pryhody_Mak_Leistona

<: зостається три хвилині, — сказав Дюваль. Гаррі виведено на вулицю й поведено по бруку. Накрапав вечірній легесенький дощик. Позаду йшло два констеблі. Поруч пішоходами ішов серджент і коли-не-коли поглядав на заарештованого. — Куди мене ведуть? — спитавсь Гаррі в одного констебля. Гаррі звернувся до нього по-ірландськи — він скидався на ірландця. Минула мить, що здалася Гаррі за століття. Йому пощастило — констебль таки був ірландець>

Nechui-Levytskyi/Khmary

<. Треба розкидать по хуторах книжки, бо книжки дуже добра річ. — Ой, як би я подякувала вам за те! Але ви незабаром поїдете до Києва? Я не встигну, може, й прочитать. В Галиному голосі задзвенів легесенький смуток. Молоді заїжджі паничі з городів дуже розважали молодих хуторянок і часто були причиною сліз і кохання не для одної хуторянки після свого виїзду. — В мене є такі книжки, що я можу зоставить вам і на зиму, аж доки приїду з Києва вдруге>

< молодій душі. Думи та мрії замиготіли, Неначе одлиск майського проміння на тихому гладенькому Дніпрі. "Простір без кінця, без краю, весь засипаний наче золотом, оповитий в легесенький майський вранішній туманець та опар з води! Й кінця йому не видної І краю не знать під блакитним майським небом! І нічого ясного, добре омежованого не вхопить в тому мряковитому просторі моє око. Невже й таке людське життя та й моє молоде життя в будущому часі>

Gombrovych_Vitold/Pornohrafiia

< закінчується моя розповідь. Фінал був надто… гладенький і надто… громоподібний, надто… легесенький, щоб я міг його більш-менш вірогідно переповісти. Тож обмежуся поданням фактів. Почувся її голос: — Це я… Ключ у Сем'яновому замку прокрутився, двері відчинилися, за цим був удар і падіння тіла — вочевидь, воно упало навзнак, просто на підлогу. Мені здалося, що хлопець для певності іще двічі вдарив ножем. Я вискочив у коридор. Кароль уже засвітив ліхтарика>

Kolomiets_Petro/Den_siroi_khvyli_zbirka

< океану. Високе небо над нею було майже безхмарним, повівав легесенький вітерець, сонце стояло майже в зеніті. Усольцев піднявся на “горище” — у верхній круглий відсік. Крізь товстелезні кварцеві вікна в приміщення вливалися потоки сонячного проміння. Кілька низеньких крісел, прикріплених до підлоги, та овальна тумба відеотелефону — от і все скромне умеблювання. Але живе, сліпуче сонячне світло надавало кімнаті якоїсь урочистості. Акванавт вийшов>

Koroliv_Staryi/Zhadky_pro_moiu_smert

< на безкраїх саванах Лєшій з Мольфаром... І я — вже ось у свого «очага»... Так: щастя молодості — багаття, щастя зрілості — очаг!.. Коні гонять повним клусом, але я все ж таки тихенько штовхаю «ямщіка» в плечі: — Васятка, ґані! Паскарєїча!.. *** Після того я прокачався два тижні з плевритом. Одужавши, поїхав у Вороніж, там купив собі ще легесенький, короткий кожушок, так звану «кукашку с казьолка», щоб одягати під вовчу шубу. І було те саме вчас>

Zahrebelnyi/Popil_sniv

< звинуваченнями на звинувачення, переадресувала б гнівні інвективи на іншу адресу — доктор Аля не хотіла бути схожою ні на кого. — Мила Оксано, — защебетала вона з своєю вічною усмішечкою на рожевих устах, — це дія замкненого простору. Клаустрофобія! Як я вас розумію, як співчуваю вам! Вам треба дати щось заспокійливе. Який-небудь легесенький депресант… Оксана бридливо відійшла від неї. — Ви пробуєте вести свою гру далі, доктор Аля? Облиште! Невже вам мало>

Dashkiev/Halateia_zbirka

<, аж доки обійшов усі мої рани. При цьому він мимрив щось собі під ніс, але що саме — я не міг збагнути. Та — дивна річ! — у мене з кожною хвилиною зменшувався біль; мною оволодівав незвичайний стан, — мені здавалось, що я став легесенький, немов хмаринка, і ось-ось зрину у височінь, — а в той же час не міг навіть поворухнутись. Я наче спав з розплющеними очима. А потім я чи й справді заснув, чи просто втратив свідомість. Прокинувся я, кажуть, через два>

Dashkiev/Volodar_Vsesvitu

< океані, довелося кілька місяців прожити в Сінгапурі, тому він добре знав цю першорядну воєнно-морську базу. Мишко Лимар слухав розповідь з напруженою увагою: те, що вже стало історією, розкривалося перед ним у найдрібніших деталях. Опівночі повіяв легесенький вітерець, і море почало поступово втрачати своє феєричне забарвлення. Лимар пішов до каюти: він мав заступити на чергування о шостій ранку. А Щеглов усе не сходив з горішньої палуби, тривожним>