Bulgakov_Mikhail/Maister_i_Margaryta

< його, полюбити, королево! Сторицею буде винагороджена за це господиня балу. І ще: не проминіть жодного! Хоча б усмішечку, як не стане часу кинути слово, хоча б легесенький порух голови. Все, що завгодно, аби лише не брак уваги. Від цього вони захиріють… Тієї миті Марґарита в супроводі Коров'єва та Бегемота ступила з басейнової в цілковиту темряву. — Я, я, — шепнув кіт, — я подам сигнал! — Подавай! — відповів у темряві Коров'єв. — Бал! — пронизливо>

Vsesvit/1992_N10_766

< на першому поверсі, у передпокої, де йому відведено пост; я подумав про Вацлава, я уявив їх усіх, разом з Іполітом, з пані Марією, з Сем'яном, який тепер, напевно, як і я, лежав на ліжку... Стук- стук-стук. Стук-стук-стук! Стукіт. Це вона стукала до дверей Сем'яна. Власне, на цьому закінчується моя розповідь. Фінал був надто... гладенький і надто... громоподібний, надто... легесенький, щоб я міг його більш-менш вірогідно переповісти. Тож обмежуся поданням>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1913_Tom_64_Knyha_12

<, —що зробити мандру навпростець вати по Полїссю цїлих 20 днїв. Лїтом, особливо-ж на веснї та в осени по де-яких шляхах може проїхати тільки Полїщук волами чи одною ко някою, запряженою в легесенький візок. А шочтовими кіньми туди й не рипай ся. мабуть, як замість того щоб мусить через річку Припеть тільки 24 верстов, лист, масу З весни минулого 1912 року менї- доводить ся жити в'найглухій шому закуткови Волинського Полїсся: 75 верстов до залізницї>

Stephenie_Meyer/Zatemnennia

< не один тиждень роботи і заслужив на певну винагороду, — Чарлі б викинув мій моцик прямісінько в бак для сміття. А потім, мабуть, ще б його і підпалив. — Так, справді. Я мав його продати. Але він твій, а не мій. У будь-якому разі він буде в мене, поки ти не захочеш його забрати. В куточках його губ несподівано заграв легесенький натяк на ту усмішку, яку я знала і пам'ятала. — Джейку… Він гойднувся вперед. Його обличчя посерйознішало, гострий сарказм>

King_Stephen/Doktor_Son

<, заговорив Тоні. Ден відразу впізнав цей голос, хоча Тоні до нього не говорив так ясно вже багато років. (/«ось воно, те місце»/ /«Авжеж, не гірше за інші»,/ Вихопивши з верхньої полиці свій речовий мішок, він вийшов. Він стояв на хіднику і дивився, як від'їжджає автобус. Обрій на заході був надпилений Білими горами[51]/«Я знову врешті-решт повернувся на верховину. Я завжди здогадувався, що це колись станеться»/ У повітрі танцював сніжок, легесенький>

Sharyk_Mykhailo/Z_viddali_50_lit_Borotba_za_nashe_oblychchia_i_voliu_ukrainskoho_narodu__Knyha_1

< був у якоїсь доброї жінки, якій цілу дорогу помагав носити двоє її дітей. Вона їхала до свого чоловіка. Я був одягнений у польської роботи і моди «твідове» убрання, що добре носилося літом. Але зараз воно пропускало холод наче решето. Також мав я легесенький дощевик, ковніром якого намагався затулити від щипкого холоду бодай шию. За півгодини такого «маршу» у мене заклякло ціле тіло, трясся>

Mauriac_Francois/Potsilunok_darovanyi_prokazhenomu_zbirka

< у Вілландро,— усе це витіснено з моєї пам'яті подіями, що сталися в Мальтаверні через кілька днів потому. Але з чого почати? Бачу себе на дорозі, одного звичайного вечора, на дорозі з Жуано. Здається, сходив місяць. У кожному разі, в моїх споминах панує місяць. Тиша стояла така, що, проходячи мостом, я чув, як біжить по старому камінні Юр. Легесенький лагідний хлюпіт. Усюди в цю пору, принаймні>

Hutsalo/Proletily_koni_zb

< превелику радість, вони один за одним важко злітають догори і, далеко вперед повитягавши тонкі шиї, вже летять. Але чомусь не зринають догори, а низько перелітають над ставом і зникають за вербами на протилеж- ному березі. Мені стає шкода, що розлякав їх, і легесенький смуток пронизує мою істоту. А може, повернуться знову? Бо на лугах найулюбленіше їхнє місце, тут вони іноді збираються чималим гуртом,— чи жаб половити, чи просто так походити>

Chornohuz_Oleh/Pretendenty_na_papakhu_vyd_1984

<. «Щастя,— думав тоді Сідалковський,— і*е коли вона хоче тебе, а ти — її...» Він безтямно брів золотим берегом Матвіївської затоки, шукаючи тіні й відради. Повівав легесенький південний вітерець. У повітрі висіла густа спека, тягло на роздуми і лінощі. Хотілося гарячого півдня, тіні під реліктовими секвойями, білих кораблів на голубому рейді, золотого піску, блакитного неба і газованої води з малиновим сиропом... І раптом — крик! Він нагадував>

Freiks_Rendall/Terminator_zbirka

< блаженства, лежав на зім'ятих простирадлах. Крізь прочинені двері балкона до спальні віяв легесенький вітерець. Джинджер підвелася й роз- почала термосити Мета, але в такі хвилини всі спроби розбур- кати його були марними. Джинджер скочила на килим, наки- нула халат, відшукала капці та, начепивши свої навушники, вставила до плеєра чергову касету. Вона почимчикувала до кухні, де витягла з блискучого черева холодильника салат, по- мідори, солоні огірочки>