Sambuk_Rostyslav/Ostannii_zakolot

<. Якщо немає нічого підозрілого, зупинишся під липою й поправиш зачіску. Речей у мене нема, один легесенький саквояж, на Гоголівську я не виходитиму, а через сусідній двір… — Шкода, — засумувала Тетяна Пилипівна, — без тебе мені буде важко. — Я скоро повернусь, — пообіцяв Павлюк, знаючи, що навряд чи хтось зможе затягнути його на Гоголівську. *26* ==== — Підіб'ємо перші підсумки, — сказав Горожанин, — робота просувається досить повільно>

Rylskyi_Maksym/Zibrannia_tvoriv_u_dvadtsiaty_tomakh_T_07

<, не з рогом Амальтеї! А пера струсеві,— пучок звичайних трав! І він у розпачі аж руки заламав... Дитя наївне так, кульбаби цвіт зірвавши, І задивується, і засмутиться завше, Коли від подиху в повітря відлетить Пушок легесенький, щоб тільки залишить Стебло оголене. І Граф рушає з саду, В душі розгніваний, немов за люту зраду, Крадеться в агрусі, в малині, в гарбузах, Аж раптом остовпів: а що, як при гостях Розкаже дівчина про нинішню пригоду>

Vsesvit/1998_N07_834

<. Для пілота такого талану і вміння, як Нетрижер, сісти на поверхню планети було за іграшку. Він посадив легесенький, мов пір'їна, корабель на одну з зелених і привітних галявин п'ятої планети. Коли востаннє вимкнув двигуни, пального зоставалося на тридцять вісім секунд роботи. Гнійко, вклякнувши на своїх феромінієвих колінах, почав славити Бога, який виказав безмежну ласку і привів їх до цього притулку. Але Нетрижер зупинив його: «Перше ніж молитись>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1917_Tom_68_Knyha_05-06

< напою оселею та вcїм нашим родом ? І стало ся-б напевне щось недобре, бо я нї за що в світї не поступила ся-б своїм правом жити так, як хочу, та наступив саме ряд тих надзвичайних днїв, які бувають у життї кожної людини, коли на днїв, коли людинї скрізь, на кожному кроцІ, щастить, віть лихо йде на користь їй. та Петруся все-ж таки не пустили до дому; Мій Миколка захопив кір. Легесенький кір. Він пролежав всього 3 днї, а на 4-й уже клеїв ланцюжок>

Sholokhov_Mykhailo/Tykhyi_Din_Knyha_2

<. У неї від напруження (незручно було справлятися з волоссям, не скинувши хустку), злегка рухалися просвічені низьким сонцем рожеві ніздрі. Лінії рота були мужні і в той же час — дитячо-ніжні. На трохи піднятій верхній губі темнів легесенький пушок, чіткіше відтінюючи неяскраву білість шиї. Проста, як казка, стояла .перед ним дівчина, в білих, срібної чистоти, зубах тримала шпильки, тремтіла тугою бровою — і здавалося,, ось-ось розтане, мов звук у сосновому>

Boiko_Vadym/Yakscho_na_zemli_ie_peklo

< знайомих, а дехто намагався у когось щось за щось виміняти або виклянчити. У такому сум'ятті нерідко збивали з ніг і затоптували якого-небудь виснаженого, опухлого від голоду бранця. Цього разу теж збили одного з ніг, і Володя кинувся йому на допомогу. Підняв потерпілого, здивувавшись: той був легесенький, мов пір'їнка, живий скелет, обтягнутий шкірою. Одночасно Володя підхопив і якийсь металевий блискучий предмет, що випорснув з-за пазухи в'язня>

Vitchyzna/1987_N12

< під липою й поправиш зачіску. Речей у мене нема, один легесенький саквояж, на Гоголівську я не виходитиму, а через сусідній двір... — Шкода,— засмутилася Тетяна Пилипівна,— без тебе мені буде важко. 4. «Вітчизна» № 12 — Я скоро повернусь,— пообіцяв Павлюк, знаючи, що навряд чи хтось зможе затягнути його на Гоголівську. 26. — Підіб'ємо перші підсумки, товариші,— сказав Горожанин,— робота просувається досить повільно, і її наслідки ніяк не можуть>

Vsesvit/1998_N01_829

<. Я до них привернувся серцем. Так само я привернувся серцем і до «олівера», хоча то була німецька машинка. Знову бачу її блискучу клавіатуру. Літери взяті в кружечки з білого металу, поверхня ґудзичка покрита прозорою плівкою (целулоїдною чи бакалітовою?), їй зносу нема. Навішані на тоненьких лапках клавіші здаються дуже хисткими: досить провести по них рукою — пестливим рухом — щоб викликати легесенький музичний передзвін. Надто сильно бити по них я не зважувався>

Vergilius/Eneida

<?» ================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================ 681] Так промовляла і всю наповнила жалем оселю. 682] Враз показалося явище дивне, що годі й сказати. 683] Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком, 684] Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула 685] Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати 686] Кучері хлопця м'якенькі, і гладити личко рожеве. 687] Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо, 688] І намагаємось вогник святий погасити водою, 689] Батько ж Анхіс>

Chornohuz_Oleh/Pretendenty_na_papakhu

< в нього ще й перепліталася з нахабством (це він вважав за друге щастя). Тепер у Євграфа навіть уявлення про всі ці людські категорії помінялися. «Щастя, — думав тоді Сідалковський, — це коли вона хоче тебе, а ти — її…» Він безтямно брів золотим берегом Матвіївської затоки, шукаючи тіні й відради. Повівав легесенький південний вітерець. У повітрі висіла густа спека, тягло на роздуми і лінощі. Хотілося гарячого півдня, тіні під реліктовими секвойями, білих кораблів>