Pekar_Atanazii_Vasyl/Narysy_istorii_tserkvy_Zakarpattia_Tom_2_vnutrishnia_istoriia

<) перед перенесенням св. Дарів на проскомидійник слід їх покадити, 4) кінцеве благословення уділяти перед відпустом, 5) малих дзвінків не вживати, тощо.159 Наслідник Іванча, єп. Микол ай Елько (1954-1967), повернув літургічні відправи знову за старим звичаєм. Однак, коли прийшло до перекладу св. Літургії на англійську мову, то Літургічна комісія дотримувалася римського служебника, який Східна Конґреґація>

< єп. Ольшавського перенестися до своїх родичів у місті, бо єпископська резиденція не була завершена й до самої його смерти (t 1767 p.). Наслідник Ольшавського, єп. І. Брадач (1768-1772), дав у незакінченому будинку наскоро завершити чотири кімнати і ще того самого року перенісся до нової резиденції, хоч сам будинок так і остався невикінченим.33 31 ДУЛИІІІКОВИЧ, т. III, с. 176-178. 32 ЛУЧКАЙ>

< з Пророком: «Дім мій лежить у руїні!» (Аггей 1:9) 45 Однак наслідник Тарковича, єп. Й. Ґаґанець (1843-1875), відкликався прямо до самого цісаря Фердинанда V і представив йому жалюгідний стан єпископської резиденції. Цісар тоді наказав збурити занепалий мо- настир-резидепцію, а на його місце наказав побудувати нову й гідну єпископа резиденцію, що її Ґаґанець успішно завершив і посвятив 1848 р.46 Після>

< надання, крім самого титулу Мукачівського єпископа, я не дістав жодної бенефіції, навіть місця на перебування».77 Наслідник Бізанція, єп. Симеон С. Ольшавський (1734-1737), з браку відповідного матеріяльного забезпечення намагався наново привласнити собі монастирські посілості, однак це йому не вдалося.78 Нарешті цісарева Марія Тереза, бачивши крайну нужду Мукачівських владик, призначила єп. Юрієві Г>

<. На прожиток для кожного з них він виклопотав по 300 флоринів річної дотації.23 Однак Брадачеві, із-за скорої його смерти, не вдалося оформити катедральну капітулу. Це зробив уже його наслідник, єп. Андрей Бачинський. Єп. Бачинський зразу по своїй хіротонії почав клопотатися на цісарському дворі про офіційне заснування катедральної капітули.24 Нарешті він домігся свого і, на домагання цісаревої Марії>

Drahomanov_Mykhailo/Stari_khartii_volnosti

< себе холопами царя, а в петербурський період аж Ка- терина II заборонила ім підписуватись: р а б, а звеліла писатись вірно- підданний. — 28 — З новоєвропейських великих монархій до тіпу Візантіі найбільше наближається Росія, в котрій з 23 царів од по- чатку московського однодержавства при Івані III до наших ча- сів (1462—1881) убито було 6 царів (та 2 наслідники престолу), умер на чужині скинутий царь 1 (та 1 наслідник престолѵ вмер у тюрмі>

<, так що приватна, ли- царська війна і кулачне право держались на контіненті західноі Європи до самого кінця середніх віків, поки цілий ряд обставин і пригод політичних, соціяльних і техничних (зріст артіллеріі) не зробив лицарства безсильним перед ко- ролями. Явившись у Англіі з благословенством папи, як законний по дінастичним рахункам наслідник благочестивого англійського короля Едуарда Сповідника, Вільям І завше дружив з більш освіченим духовенством>

< у тому, що при йому хід держав- ної машини занадто залежить од особистого характеру царя- державця. Тим часом уже найближчий наслідник Вільяма І на престолі Англіі, син його Вільям II (Рудий) не мав добрих ознак батька, і в його руках сильна власть Завойовника стала тяжким для людности джерелом насильства і грошового здир- ства. Подібне повторилось не раз при дальших наслідниках Завойовника. Скривджені таким деспотизмом не могли і пробувати>

< було притіснене неправедними податками, то я з пошани до Бога і з любови, котру до вас маю, перш усього роблю святу церков божу вільною, це б то не буду ні продавати, ні оддавати в найми (церковні маєтки і уряди), ні в випадку смерти архиєпископа, або єпископа, або аббата не візьму нічого з маєтків церкви, ні з людей іі, поки не вступить в неі наслідник. І всі лихі установи (maias соп- suetudines), котрими королівство Англіі було неправедно пригнічене>

< з них доходи, доки не буде назначений ним наслідник, а тимчасом сам одволікав те назна- чений. Коли короля притисла хвороба, він умилостивляв гнів Божий уступками духовенству, писяв навіть покаянні маніфе- сти, в котрих обіцяв церкві і всім підданим „повернути добрі, святі закони золотого віку короля Едварда"; але виду- жавши, поступав знов по старому і дозволяв собі навіть такі слова: „Слухай ти, єпископе! Клянуся святою іконою луккською, пан Біг>

Fylypchak_Ivan/Budivnychyi_derzhavy

<, не дамо! — Будемо боронити нашого князя та його сина! — Будемо! Будемо! — Хай живе наш князь Володимирко! — Хай живе! Хай живе! Хай живе! — Хай живе наслідник престолу, княжич Ярослав! — Хай живе! Хай живе! Хай живе! — гриміла довгий час княжа палата. Захоплений князь вийшов зі своїм сином Ярославом, переконаний свято, що всі його піддані, як один муж підуть за ним. Бояри вийшли з княжого терему з великим завзяттям. Подорозі живо>

< на прибулих промінням своїх чорних очей. Задержавши свій зір на незнайомому лицареві, зміркувала, що це хтось знатний. Лишила отже свого коня н миттю скочила до хати. — Мамо! Мамо! Якийсь знатний гість приїхав із батеньком до нас. Такий молоденький і гарний — хто це може бути? Мати подивилася в вікно, але Чагрів саме прийшов уже з гостем до сіней і зараз обидва ввійшли в хату. — Наш великоможний княжич Ярослав, наслідник галицького престола>

< й чорнім колпаці* на голові наслідник престола, князь Ярослав Володимиркович. Коло нього стояли чорнозодягнені бояри. За ними в таких же одежах стояли отроки. Глянувши на посла, молодий Ярослав розплакався, що побачивши посол Петро, сказав: «Божа воля, князю, нам усім там бути», на що відповів Ярослав: — Ми післали по тебе й бажали сказати тобі про це наше нещастя. «Поклонися від мене моєму родичеві, великому * колпак — рід чорної шапки, яку>

Nebeliuk_Yaroslav/Anna_Yaroslavna

< за французького короля. Ці широкі споріднення, що йшли від візантійського імператорського двору аж на другий кінець Европи до англійської королівської корони, спонукали істориків назвати українського монарха «тестем Европи». Тим то, друга донька Ярослава, Анна була найкращою партією, про яку тільки міг мріяти наслідник молодої ще й не дуже міцної капетинзької династії. 4. — Чи віра Анни Ярославни була перешкодою для її одруження з католицьким королем>

< в Україні веде західній єпископ Адальберт (961–962). Тоді не судилось Ользі довершити христіянізації України, бо владу в державі перебрав з її рук Святослав Завойовник, останній поганський лицар України. Його наслідник Ярополк, вихований св. Ольгою, не тільки сам був христіянином, але й дозволив свобідно ширитися христіянству по Україні та закінчив своє коротке володіння як провідник христіянської партії коло 980 року. З трагічною смертю Ярополка>

Ardila-i-Ardila_Ruben/Nefertiti_tsarytsia_Yehyptu

< амбітної жінки. Тія досить швидко пристосувалася до умов життя в своїй новій, добровільно обраній батьківщині; їй випало вести запеклу боротьбу з своїми суперницями, і, зрештою, вона неподільно заволоділа фараоновим серцем. Молодий наслідник престо- 26 лу на той час уже встиг увінчати свою голову подвійною короною, фараонові подобалося, що дружина допомагає йому керувати державою. Тія настановляла його непомітно, мовби мимохідь радячи>

<. Він був потрібен цариці, вона жадала його 0ачити: Це сказав Паере, один з довірених служників. Аменрфіс байдуже одповів, що вже йде. Вечірня задуха далася взнаки, наслідник утомився і мав не надто бадьорий вигляд. Енергійна володарка прийняла його в залі з барельєфами, і почався діалог, нібито щирий, а насправді двозначний за внутрішнім змістом. II — Де ти був, Аменофісе? Я довго шукала тебе. — Бавився в садку із своїм котом. — Кота знайшли>

<, а не була складовою частиною натовпу. Адже в його епоху людину часто навіть не називали на ім'р, а тільки зазначали її рід занять. Фараони іноді міняли свої імена — чи то сходячи на престол, чи перед смертю. Юний наслідник фараонового престолу вважав, що багато єгипетських звичаїв треба змінити. Такого висновку він дійшов, вивчаючи історію інших країн та забуті культури. Адже будь-який народ має свою душу, своє серце, і серце кожного народу б'ється>

< вельми знаменна фраза: — Дурні, ви помилилися! Це не він! Фараонів наслідник прямував далі, серце його клубком підступило до горла. Він упевнився, що зло існує, воно завжди оточує нас. Незабаром Аменофіс таємним ходом, спеціально зробленим для нього, дістався до царського палацу. Нарешті — порятунок! IX Скоряючись підсвідомому дитячому прагненню шукати батьківського захисту, Аменофіс рушив до особняка, що потопав у зелені. Там мала бути>

< собі, вона й досі не знає, що я наслідник фараона, а вже дала згоду бути моєю дружиною. — Неймовірно! Вона буде чудовою дружиною, якщо покохала тебе тільки за твої особисті якості. А сама подумала: «Якесь безглуздя! Певно, це дуринда або дивачка. Які привабливі риси вона могла знайти в моєму синові З» 84 XI Аменофісове серце було виповнено радістю, коли він виходив із свого палацу. Вечір був ясний, та навіть коли б усе огорнула темрява, він бачив>

Krypiakevych_Ivan/Vsesvitnia_istoriia_Knyha_2

<. Проти нього пробували виступити прихильники роди- ни Алідів, але він винищив їх так само жорстоко, як Омеядів. Та- кими самими способами закріплював владу також його брат і наслідник Мансур (754—775). Аббасиди відвернулися від заходу, де була популярна династія Омеядів, і осередок держави пере- несли на схід, до Месопотамії, що їх підпирала. Мансур заснував над Тігром воєнний табір у Ба г д а д і , іця невідома до того часу оселя>

< розігрувалися історії з «Тисячі й одної ночі». У Західній Європі він став відомий завдяки посольству, яке вислав до Карла Великого. По смерті Гарун ар Рашида почалася боротьба між його си- нами, аж-врешті переможцем вийшов М а м у н (813^—833). Це був освічений чоловік, поважно цікавився наукою і подбав про 36 те, щоб було перекладено на арабську мову грецьких письмен- ників. Його наслідник М у т а с с і м (833—842) прийняв титул>

<. «Ворота відчинено, і густо, як попіл Етни, варвар- ська країна розсипала ватаги вояків», — писав візантійський історик. У боротьбі з наїзниками поляг цісар Валент в 378 р. Вестготський король Аларіх знищив Грецію, а потім перейшов до Італії, в 410 р. опанував Рим, але невдовзі помер. Його наслідник Атаульф повів вестготів до Галлії і далі через Піренеї до Іспанії. По обох боках Піренеїв вестготи заснували свою державу>

<. Римський єпископ як наслідник найпершого з апостолів, св. Петра, від перших віків християнства мав провідне становище, а в дальших часах його авторитет зростав безнастанно. До побільшення поваги Рима 51 Базиліка св. Клемента у Римі причинилося немало те, що під час мандрівок народів папи приймали на себе опіку населення, сміливо йшли на перегово- ри. з варварами і не раз своїм заступництвом рятували народ від знищення. На церковному>

<, що папські во- лодіння мали обіймати Рим, Равенну, Тускулан, Мантую, Пар- му, Венецію, Істрію, Сполєтто, Беневент, Корсику, — у таких границях існувала пізніше Церковна Держава Наслідник Адріана Лев Ш, як тільки став папою, вислав Карлові ключі від гробу св. Петра і прапор міста Рима та намовляв його, щоб прийняв від римлян присягу вірності. Але римські пани по- встали проти папи, напали на нього під час процесії і страшно ' з ним>

Nazarko_Irynei/Arkhyiepyskop_Ivan_Buchko_18911974

< він що року виїжджав на такі візитації, а нераз і двічі в рік, що тепер продовжує його наслідник Владика Ма- русин. Вскорі Владика Іван стався моральною силою, опорою і дже- релом потіхи для свого -стада. Владика Іван високо цінив науку. Він бачив, що на еміграції зібра- лося немало українських науковців, радив їм зорганізуватися і за йо- го клопотанням .куплено дім для українських науковців у Сарселлі>

Vyshnia/Dumy_moi

<». Я не знаю, хто він, робітник чи селянин, — я бачу в його очах радість. А він же ж, він же ж народ! Цього ви від нього не одберете! Ні! Він хоче, щоб усі радувались, як радується він! Котляревський — наш, полтавчанин! А я — голова міста Полтави! Все було в Полтаві: і Петро І, і Котляревський, і Короленко, — і от він, він наслідник, спадкоємець всієї слави полтавської, всієї історії (аж страшно!) — і він бере це все «как должноє», бо він — народ>

< медицини! Медицини, що любила народ! Образцов... Стражеско! А я мав щастя і Образцова бачити... Говорити з ним... І досі в моїх очах стоїть благородна, велична постать професора Образцова, учителя Стражеска... Учителя, батька... Наслідник Образцова.... Честь, славу і гордість України, гордість Києва пронесли вони, славні мужі наші — Образцов і Стражеско! Хай вічно живе пам'ять про славних, про мудрих, про великих... Про Стражеска й Образцова>

Luzhnytskyi_Hryhor/Ukrainska_Tserkva_mizh_Skhodom_i_Zakhodom

< Вселенський Архиєрей, Св. Верховного Апостола Петра CCLXII Наслідник, Патріярх Заходу, Архиєпископ-Митрополит Римської Провінції, Єпископ Риму ПАПА ПІЙ XII КАРДИНАЛ ЄВГЕН ТІССЕРАН Секретар Свящ. Конгрегації для Східньої Церкви АРХИЄПИСКОП А. Ґ . ЧІКОНІЯНІ Апостольський Делегат у ЗДА Архиєпископ-Екзарх Українців Католиків у ЗДА , Асистент Папського Престолу КИР КОНСТАНТИН БОГАЧЕВСЬКИЙ і римський>

< з „Кодексу Ґертруди.“ 77 йому подару¥ком: дорогоцінним па- ліюм з мощів святих і з відповідним латинським написом, переданим ар- хиєпископській катедрі в д§нєзні. І чергового року кн. їзяслав княжить знову в Києві, а його син і їгрестоло- наслідник, король Ярополк, згідно з тодішнім звичаєм, не дістає окремої волости, тільки живе зі своїм дво- ром біля Києва, у Вишгороді. З ївської Руси-України>

<. Ще й досьогодні, завдяки докладності опису, “Хожденіє” являється цінним джерелом до пізнання історії й археології середньовічної Палестини. Никифор помер 1121 р. але ще перед смертю постарався забезпечити київський митрополичий престол для чергового висланника пат- ріярха. Його наслідник Никита прибуває з Царгороду зараз таки наступ- ного року. Митрополит Никита (1122—1126) володіє київським митро- поличим престолом п'ять>

< від духа і йому 153 ;\'w<Ą V \&m.uL S, ЩФн- СліїШ !U S t o r n o di Папа Микола V (1447-1455) Папа Калікст III (1455-1458) мусить коритися, так і світська влада, яка є тілом супроти Духа-Церкви, мусить коритися духовній владі. Филип IV велів за те ув'язнити Боніфа- тія VIII. але після трьох днів люди звільнили папу. Наслідник Боніфатія VIII., Климентій V (1305—1314) стає цілком залежним>

< XXII. (1316—1334), наслідник Кли- ментія V., заявив, що на випадок суперечки про законність вибору ціса- ря, рішає папа. Людовік відкидає таке твердження папи, приймає корону не з рук папи, тільки з рук римського сенатора Кольонни й назначує протипапу Миколу V. (1328—1330). Даремне Венедикт XII. (1334— 1342), наслідник Івана XXII., намагається дійти до порозуміння з цісарем Людовіком. Врешті папа Григор XI>

Olesha_Yurii/Try_tovstuny

< одріжемо йому головуі подивимось, що вийде...Ой!Продавець не втримався, сказав дуже ви-разно: «Ой!» — і розплющив очі.Ненажери відсахнулися. І саме цієї митіУ галереї почувся голосний дитячий крик:Лялька! Моя лялька!Усі прислухалися. Особливо занепокоїлисяТри Товстуни і державний канцлер.Крик перейшов у плач. У галереї голосноплакав скривджений хлопчик.Що таке? — спитав Перший Товстун,—Це плаче наслідиик Тутті!~~ Це плаче наслідник Тутті! — в одинг°лос>

< мені дихати і ворухнути хоч би однимпальцем, безперечно, дуже сподобаєтьсяхлопчиськові. Щоб він не плакав, йому,звичайно, одріжуть шматочок торта разомз моєю п'ятою».Але хлопчик навіть не глянув на торт.Навіть чудесні повітряні кулі, що висілинад круглою головою продавця, не при-вернули його уваги.Він гірко плакав.Що сталося? — спитав Перший Товстун.Чому наслідник Тутті плаче? — спитавДругий.А Третій надув щоки.Наслідникові Тутті було дванадцять років>

< заколотників, мусив розійтися. Опо-вісники, зійшовши на поміст, повідомили,що через дуже важливі події страта пере-носиться на наступний день.Продавця разом з тортом винесли з залу.Ненажери миттю отямилися.Всі обступили наслідника Тутті і слухали.Я сидів на траві в парку, і лялька сиділаколо мене. Ми хотіли, щоб зробилосязатемнення сонця. Це дуже цікаво. Вчора явичитав у книжці... Коли буває затемнення,вдень з'являються зірки...Від ридання наслідник не міг>

< дружину доганебного стовпа». Гвардійці почали кричатиі наступати на наслідника Тутті. Той, щорозказував про хлопчика, вихопив шаблю іпроткнув нею ляльку. Інші зробили те саме...У цьому місці розповіді наслідник Туттізалився сльозами.«Ось тобі, вовченя! — казали вони,—Потім ми доберемося і до твоїх гладкихсвиней».Де ці зрадники? — гримнули Товстуни.Вони кинули ляльку і побігли в глибинупарку. Вони кричали: «Хай живе зброярПросперо! Хай живе гімнаст Тібул>

< до міської брами.Державна рада зібралася на засідання.Гості роз'їхалися. Три Товстуни зважилисяна вазі головного палацового лікаря. Ви-явилося, що, незважаючи на хвилювання,вони не втратили жодної краплини жиру.Головного лікаря було заарештовано і по-саджено на хліб та воду.Ляльку наслідника Тутт знайшли в паркуна траві. Вона не діждалася затемненнясонця. Вона була безнадійно зіпсована.Наслідник Тутті ніяк не міг заспокоїтися.Він обнімав полг.лану ляльку>