Hnativ_Yaroslav/Vira_Batkiv

<, там суть похоронені кілька осіб його родини. Той останній в руськім обряді живучий наслідник блаженної пам'яті Архієрея Шептицького зоставив останнім заповітом (опісля легально підтвердженим) наказ: поставлення Каплиці і відправи річно 25 Служб Божих. Каплиці досі ще нема! Тоє лишено опіці консисторії Перемиської. Теперішній наслідник є син Петра Іоанн граф Шептицький із всією родиною зістає в обряді>

Yas_Oleksii/Porivnialno-istorychnyi_metod_u_doslidnytskykh_praktykakh_Mykhaila_Drahomanova

< Візантії найбільше приб- ли жається Росія, в котрій з 23 царів від початку московського однодержавства при Івані ІІІ до наших часів (1462–1881) убито було 6 царів (та 2 наслідники престолу), умер на чужині скинутий цар 1 (та 1 наслідник престолу вмер у тюрмі), та окрім того ще вступило на престол через “двірцевий переворот” 4 царі, – всього на 23 царів 14 переворотів, з котрих 12 так званих двірцевих», – відзначає історик87>

Voitovych_Leontii/Halytskaia_zemlia_y_Vyzantyia_v_XI__XIV_vv_ros

< I (1151) Гейза II был особенно чуственен к таким моментам. Владимирко сумел избежать разгрома в 1152–1153 гг. и отказался исполнять условия мира и возвращать захваченные волынские города Бужеск, Шумск, Тихомль, Вигошев и Гнойницу. Не отдал этих городов и его сын и наслідник Ярослав Владимирович, войско которого победило киевскую рать под Теребовлей в 1153 г. Смерть Изяслава Мстиславича в 1154 г. и быстрое возвращение в Киев тестя Ярослава – Юрия>

Ridnyi_krai/1908_N11

<. буде виділена окро ма секція, що має приїхати в Київ для ознайомлення на місті з умовинами на Дніпрі та його притоках. членів з'їзда міжнародний судоходства було Один Думи, союза, Газета патрет відділу. Височеству в шапочку, пцо предсідатель Наслідника Цесаревича. Ф• Царський дарунок. а другий особисто тому предсідателеві. одягнений та у валенки; це все предсідателем Знамя” руського два патрети Наслідник кожушок Його ярославського союзові>

Ridnyi_krai/1908_N06

<, Росія буде щаслива, буде в гаразді, буде міцніти. Молю Бога жити вдобрі т вкупіз вами, щоб ц були й жили в сердях руських людейі щоб сонце щастя засяяло над нашою могутною рідною країною.“ вийшла Царицяз Наслід ником. Царь, Цариця,а між ними Наслідник, прой ншли поміж депутатами. Царь розмовляв з окроми ми депутатамиі висловив депутатові у промову в Думі 8 Бобринському подяку з лютого, д терористич них вчинків революціонерів. е він вистушивз>

Borysova_Olha/Dynastychnyi_i_tserkovnyi_potentsial

< Первозванного, брата ап. Петра і першого учня Христа. Втім, протягом історії ап. Андрія всі Рими – «старий», «новий» і «третій» – звели до рівня «другорядного апостола». Напевне, не випадково. Литва забарилася з християнізацією, що відомо. Приймала православ'я її державно-політична верхівка, але не було чіткого факту хрещення всього народу (втім, цим не може похвалитися й нинішня Росія як наслідник Московії). Тому Литва відтворювала в собі варіант імперії>

Lepkyi/_Z-pid_Poltavy_do_Bender_Krutizh

<
старий, другий молодий, чорт знає, чого люди хочуть. Закону нема.
Дідичної булави нам треба, щоб дух попередника, його праця й заслуги
на його наслідника переходив.»«А якщо цей наслідник нікуди не годиться?»«Десь в інших краях годиться, а в нас ні. Не знаю, чому воно так?
Підовчиться і пригодиться. Має людей, хай йому порадять і поможуть, як ось ваша милість можуть своїм досвідом і мудрою радою по-
собити пану Войнаровському.»«Я від того, сотнику>

<? Нині ти гетьманський небіж і його
майбутній наслідник, а тоді?»«Тоді я буду — українцем. А невже ж ти хто, Ганно, як не українка?»Замість відповіді притулилася до нього. «Андрію, Андрію, ти не
знаєш, як мені важко!»28.Сонце звертало з полудня, як двигнули табор.Король до коня рвався. На карету, яку йому хан прислав, навіть
дивитися не хотів: «Мерцем мене повезете такою.»Насилу Гультман уговорив свого пана, щоб примістився у старім
возі.«Вам здається>

< сусіди не
мають такої змоги сунути свого носа до нашого проса, як власне тоді.
А так без клопоту й розгардіяшу гетьманська булава переходила б
з рук до рук і заздалегідь призначений наслідник учився б від свого
попередника нелегкого вміння правити державою.Це була б найкраща розв'язка цього важливого питання. Але чи
Орлик згодиться на неї? Чи аж до тієї межі схоче посунути свій
патріотизм і почуття обов'язку?Гетьман сумнівався, і важке зітхання>

< покійника
залишились. Орлик пішов сповістити короля.Король мовчки прийняв до відома сумну вістку. «Щиро спочуваю
з вами у вашому горі. Маю надію, що наслідник піде слідами свого
попередника. Я пана Войнаровського дуже шаную. Прошу передати
всім панам старшинам і всьому козацькому війську мій щирий жаль
з приводу смерти його гетьмана.»Орлик подякував, вклонився і пішов.«Я пана Войнаровського дуже шаную»,— гомоніли за ним королівські слова.199 Намет>

Lazorskyi_Mykola/Stepova_kvitka_vyd_1992

<. — Ні, там нікого немає, я стережусь добре, очі ще бачуть непогано. Хоче ніби примусити султана добровільно зректися султанства для старшого султанського сина. — Якого? їх там декілька. — Для того, якого звуть так, як і мене. — Гм... а коли не схоче султан так робити, що буде? — Та вже відомо що: яничари зроблять своє діло, і султанське місце спорожніє, його тоді посяде Муста- фа-син. — Але там же є ще наслідник: Роксоляни синок малий. 170 Євнух>

< Стамбул, де живе той султан, а трохи ближче, до Молдавії... — Нащо то все? — Я ж кажу: не відбивати мою наречену, яка вже давно потурчилася, стала Роксоляною і вже має сина- юнака, доброго мусульманина на ім'я Магомет, він же й наслідник султанату по батьку,— знизав плечима пан Ярема. — То так, ніхто й не думає про ту Роксоляну,— хмарно відрекла княгиня.— Про неї треба б було забути ще тоді, коли татари погнали її у невір-землю. Я питаю>

< візир. Султан був на вороному, біля нього увесь штаб й одчак. Поруч султана невідступно був його коханий син і наслідник оттоманської держави Селім. Сунули гарби з наметами, харчами та всяким начинням разом з великою обслугою. Султан суворо заборонив всім візирам брати з собою жінок. Військо йшло простою дорогою через Угорщину на Відень. Але на перетині стояла моцна твердиня Сигет, яку треба було зламати, щоб підступити впрост під стіни>

<... спопели... спопели... гяура того дістань живим... І нараз замовк... Коли принц Селім підійшов ближче,— побачив свого батька, великого Сулеймана мертвим. Принц Селім свято зберіг заповіт батька: він повіс- тив лише штабну старшину про смерть великого Сулеймана. Як наслідник і вже новий султан (Селім II 1566— 1574 pp.) він наказав вбрати батька в дорогі шати, обмостити подушками і так в зручних носилках пронести по всьому війську. Зі>

Lazorskyi_Mykola/Stepova_kvitka

<. — Для того, якого звуть так, як і мене. — Гм ... а коли не схоче султан так робити, що буде? — Та вже відомо що: яничари зроблять своє діло і сул- танське місце спорожніє, його тоді посяде Мустафа-син. — Але там же є ще наслідник: Роксоляни синок малий. 201 Євнух мовчав. — Роксоляни синка теж можуть приспати, — нарешті мовив він і загасив ліхтаря: вони вже підходили до палацу. — Ти відкрив жахливу таємницю>

< там Роксоляною, і не в самий Стамбул, де живе той султан, а трохи ближче, до Молдавії. . . — Нащо то все? — Я ж кажу: не відбивати мою наречену, яка вже давно потурчилася, стала Роксоляною і вже має сина-юнака, доб- рого мусулманина на ім'я Магомет, він же й наслідник сул- танату по батьку, — знизив плечима пан Ярема. — То так, ніхто й не думає про ту Роксоляну, — хмарно відрекла княгиня>

< і начеплений збоку аркан. Турецьке військо їхало окремо, його очолював сам ве- ликий везір. Султан був на вороному, біля нього увесь штаб й одчак. Поруч султана невідступно був його коханий син і наслідник оттоманської держави Селім. Сунули ґарби з наметами, харчами та всяким начинням разом з великою обслугою. Султан суворо заборонив всім везірам брати з собою жінок. Військо йшло простою дорогою>

<, — побачив свого батька, великого Сулеймана мертвим. Принц Селім свято зберіг заповіт батька: він повістив лише штабну старшину про смерть великого Сулеймана. Як наслідник і вже новий султан (Селім ІІ-ий 1566— 1574) він наказав вбрати батька в дорогі шати, обмостити подушками і так в зручних носилках пронести по всьому війську. Зі скам'янілою твар'ю сидів мертвий владар у вигоді, тоді як все турецьке>

Chaikovskyi/Sahaidachnyi

< наслідник у гетьманстві. Він розіб'є Польщу тими засобами, які ти придбаєш, розіб'є її так, що вона втратить силу і ніколи більше не піднесеться. — Хто ж буде мій наслідник? — Ти його не знаєш, хоч він вже живе. То я тобі його зараз покажу. Покажу тобі дещо з того, що він робитиме. Ходи зі мною... Ходи зі мною... Маруся взяла його за руку, і він устав. Десь відразу ділась його сонливість і утома. Почував себе тепер легким, мов перце. Маруся повела>

<, на велику раду зібрались. Якийсь кремезний козак стояв усередині збору і говорив, а козацтво підкидало вгору шапками. — Що воно там робиться, Марусю? — Там йде велика рада над тим, як на ляха стати та прогнати їх з України з усіма єзуїтами та жидами... А сей, що насередині стоїть, то саме твій наслідник, про якого я тобі говорила. Там підсувається вікова хвиля. Там збирається чорна хмара, з якої вдарить грім, від котрого Польща затруситься у своїх>

< наслідник перемовив їх, і вони з'єднались на спільного ворога. А тепер що ти бачиш, Петре? — Козацьке військо до бою ладиться. Гарно стають, видно, що неабиякий ватажок їм отаманує... Так, то люблю, — говорив врадований Сагайдачний. — А се що, ті багаті шатра, коляски і ті гарні панські коні? А тих людей, то й не злічиш... — То панська шляхта на козаків зібралась. Самі ясновельможні пани з своїми багатствами та двірнею... У тій хвилі Сагайдачний>

<, бачив, як козаки з татарами громили ляхів, як потім в'язали панів у пута і відвозили, як забирали панську здобичу. Та образ пропав відразу, начеб його хто здмухнув. Нічого не було видно, хіба степ широкий. — А чи той мій наслідник у козацтві визволить усю Україну з польського ярма? Чи стане за ним увесь український народ? — Народ послухає справді його голосу, стане за ним, та так довго стоятиме, поки він з народом буде. Він щира людина, та не одне>