Ivanychuk/Voda_z_kameniu_Saksaul_u_piskakh

< нечутним шелестом. Все це було знайоме, рідне й віднайдене після безкінечної, здавалося, мандрівки. Коваль Йосип з Круп'ярської думав колись, що як допаде до цього клаптика своєї землі, то цілуватиме її, буде пригортатись до неї, качатись, борикатися, сміятись, плакатиме й кричатиме, та ось сидить під сосною і не радіє, не може радіти, бо за спиною серед рудого хвойного настилу виріс жовтий горбок, тільки що висипаний його власними руками. І так дивно>

Kukhar_Roman/Natsiia_na_svitanku_Tom_1

< ще раз так зійдуться, а може вже й ніколи; хто-зна, чи в найближчому майбутньому не намічена вже чиясь черга переступити за Свою поріг долини плачу в незвіданий ще, куди кращий світ? Але, хоч навідувалася сувора вчителька життя, смерть, до сильних світу цього, косила на ліво й на право, по-волі й по-неволі, своїх і чужих, рід Рогатинів і Жовківських вона покищо щадила, тож далі борикалися вони завзято з усіми суперечностями твердого, нещадного буття. 349>

Kukhar_Roman/Natsiia_na_svitanku_Tom_2

< обриваєш із довголітнім міським побутом, протиставишся їй там, на заболочених сільських дорогах, у свій немолодий вік, своєю немічною силою, потом обливаючись, за мотику, лопату, жорна берешся, кидаєш невблаганному життю вперто свій ви- зов, дарма що не раз і не два побивало воно тебе. І не ти одна. Адже тітка Меланя ціле життя з долею своєю борикається, задумала відняти від неї свій кращий уділ, а та їй завжди сумну частку, он і тепер знов>

< віддалялися, лише пісня за ними злітала: Задзвонить дзвін, Луною він Охопить усю Україну, Народ наш піде, Бандера поведе До перемог, до чину!... й тільки видно їх було. 357 # Постріляним пацієнтом, що то про нього мова зайшла між лікарем і сестрою упівської лічниці, виявився Славко Рогатин. Останній бій малощо не фатально закінчився для нього. Тепер же, після операції, лежав виснажений на одиночці й борикався зі смертю. Далі гарячкував, рани>

Sonevytskyi_Mykhailo/Istoriia_hretskoi_literatury_Tom_2

< з-поміж них е драма віденського драматурга Франца Ґрільпарцера « Прамати » (Franz Grillparzer « Ahnfrau », 1817). Безперечно до поняття неминучої долі причинилась віра в пророцтва оракулів, яку визнавав і пропаґував особливо Софокл. Проте він не був фаталістом, його герой переносить свою долю не пасивно, а нав- паки, визиває її, борикається з нею, а навіть, дійшовши до правди, ка- рав свідомо>

Fostun_Sviatomyr/Nas_rozsudyt_boh

< заодно про добро нашої отчизни, а не лише про свою приватну. Про добро нашої отчизни мислім, панове товариство, — звівся він із-за столу й повторив: — Про отчизну нашу мислім і стіймо твердо, як стояли наші прадіди, діди й батьки. Часи тяжкі настали. Але Московія ще нас не проковтнула й не проковтне, поки ми маємо шаблі в руках і сухий порох у наших порохівницях. Борикатися з Московією нелегко. Може, нам судиться і впасти в нашому змагу>

Vytanovych_Illia/Uvahy_do_metodolohii_i_istoriosofii_M_Hrushevskoho

< ставлена об'єктивними аргументами. Не місце нам їх тут аналізувати, та всеж насуваються такі застереження. В русі «татарських людей» приписує Грушевський головну ролю сільському елементові тоді, коли мабуть у ньому відограв ролю більше розвинений, городовий елемент, що борикався у звуженому нагло районі торговельних і взагалі гос- подарських відносин; до того національний склад українських, голов- но>

Chykalenko_Yevhen/Schodennyk_1918-1919

<. Єфремов особисто надзвичайно гарна людина, до- брячий літературний критик, але ніякий політик, він можна сказати, єсть “со- вість” українська, як Короленко - російська, але у всякім разі не політик, а тим паче, не дипломат. Він не заглядав уперед, та й не бачив впереді нічого, а тільки обмірковував і приймав те, що зробилось вчора. Коли все громадянство обу- рювалось проти Оберучева за те, що він борикався проти українізації війська, Єфремов>

Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_187_Filolohichna_sektsiia_Dopovidi_Yuvileinoho_Naukovoho_Konhresu_dlia_vidznachennia_sto

<”, що бризкає буйним життям і переходить в апотеозу козацького буття, позначеного боротьбою й перегонами. Герої Словацького, як і байронівські персонажі — це звичайно бунтарі, що борикаються базнадійно з невблаганною долею; покривджені, виступають проти власного суспільства, а то й, обвантажені якоюсь прихованою провиною, не мають іншого вибору, як переслідувати своїх таки одноплемінників, оскільки й від тих>

Parfanovych_Sofiia/Popid_kycheramy_ta_nad_potokom

< урядничу службу як залізничний інженер ще далеко до першої світової війни. Вже тоді треба було йому, як українцеві, спротивлятися польонозаційній акції державних урядовців поляків під Австрією. Ціле життя треба було з нею борикатися. Шефи відділів, директор і його заступники, рівнорядні службовці, персонал різних ступнів — усе це були переважно поляки. Урядова мова, на папері була німецька, а поточна на ділі була польська. І політика така сама. Українців>

Ivanychuk/Voda_z_kameniu

<, поміж соснами бралися золотом вутлі берізки, чорний пташок потрошив соснову шишку, пирхав, коричнева потеруха спадала долі з тихим, майже нечутним шелестом. Все це було знайоме, рідне й віднайдене після безкінечної, здавалося, мандрівки. Коваль Йосип з Круп'яр- ської думав колись, що як допаде до цього клаптика своєї землі, то цілуватиме її, буде пригортатись до неї, качатись, борикатися, сміятись, плакатиме й кричатиме, та ось сидить>