Знайдено 70 текстів.
<, погляду від постаті архітекта Евенція, що, мов викинений із пращі камінь, пролетів біля його голови і стрімголов, неначе наслідуючи рух статуї цезаря, кинувсь у басейн—арену32. Кай із жахом бачив, як архітект влетів у водяну лійку, що крутилася чорториєм у штучному озері. Бачив, як ще одну мить архітект борикався з хвилями... — Збожеволів?.. Рятує Тиберієву статую?.. — тьмяно пропливло Каєвою думкою. Але Евенцій уже зник, всмоктаний водоворотом>
Vynnychuk/Antolohiia_ukrainskoi_gotychnoi_prozy_Tom_2
< із громадою дерев'яних хрестів і з одним кам'яним, що стояв між ними, як жіноча біла постать із витягненими безрадно руками. Над тим усім осіннє небо, з кількома зірками і з місяцем, що борикався з навалою хмар. Від дерев, від церкви і від паркану падали чорні тіні, а від місяця сипалося срібло. Як хмари перемагали його, то й срібло меркло, а як він перемагав хмари, то й срібло мерехтіло ясніше. Я відчинив віконце, і на нас дунув зимний, вогкий воздух>
< — 85 церква, Григір, терикон. Може не на одному полотні, але разом — в якомусь одному задумі. Жінки співали, чоловіки борикалися між собою, всім було весело, а тим часом на моріжку виростала купа зелених очеретяних снопів. Найкраще, звичайно, орудувала серпом Олеся. Приємно було дивитися на її Граціозні рухи — здавалося, вона не працює, а виконує роль у балетній сцені. Ксеня особливого вміння не виявила, але трималася бадьоро, лізла>
<% то буде, як каша завариться, та дасть Бог, витримаємо. А н н а. Господи… Б а т ь к о К о р н і й. Казав я тоді, як пакти прийма% ли, щоби не уступав його ясновельможність мазепиних маєтностей Войнаровському, та хто мене слухав. Не% зручно, мовляв, совісно за майно борикатися… А тепер он охорону немає за що найняти. П. О р л и к. Я не просив собі гідності гетьмана, я прийняв її за волею козацької громади та на розказ йо% го величності Карла>
Krasivskyi_Zinovii/Perehuk_dvokh_nad_bezodneiu
< це і не зовсім так. Я кожний день, незалежно від погоди, входжу в море, борикаюся з сер- дитими хвилями, а потім дрожу, як осиковий лист. В кімнаті, де нас живе 5 осіб, не вельми принагідна обстановка для зосередження. Тому кожен день бе- ру письмові причандалля з собою на море з наміром писати Тобі. Але аж сьогодні я пишу, бо в небі кипить сонце і я купаюся в його променях і утотожнюю їх з Твоїми почуттями до мене, з Твоїм великим серцем і думками, які>
Stepan_Helei/Zhyttievyi_shliakh_ta_naukova_tvorchist_Illi_Vytanovycha_18991939_rr
<. У так званому русі „татарських людей” головну роль М. Грушевський відводив сільському елементу. На відміну від нього І. Витанович вважав, що у цьому процесі значнішу роль відіграв більш розвинений міський елемент, який „борикався у звуженому нагло районі торговельних і взагалі господарських відносин; до того національний склад українських, головно переважно подніпровських міст одержав в половині ХІІІ ст. дещо чужої домішки, яку>
Vynnychuk/Antolohiia_ukrainskoi_gotychnoi_prozy_Tom_1
< і, схопивши жінку за горло, шукає за ременем ножа. – Гнатку!.. Ґва-а-авт!.. Люди, ратуйте!.. Я твоя жінка… – хрипить Параня і борикається з Гнатом. – Ві-і-ідьма… – кричить несамовито Гнат і ріже ножем сорочку. Параня прутнулася надлюдською натугою і вибігла зі стайні. Коло плота стояла Шуличка з синами. – Що у вас таке? – питають вони. – Прийміть до хати… – хлипає Параня. – Зарізати мене хоче; з розуму зійшов… Параня перелізла через пліт і ввійшла>
Literaturno-naukovyi_vistnyk/1922_Tom_77_Knyha_04
< мордують! Рятуйте! На р и шкін (схоплює її й затикає рукою її уста). Звяжіть йому руки й ноги ! Десять (Кляра й скажено бє кулаками). і Рятуйте! Рятуйте! Поліція! Нас мор дують! Рятуйте! (Десятник підвівся і йде ратувати Наришкіна. Він хапає Кляру за руки й уможливлює Наришкінови ще раз заткати їй уста. Тимчасом Едсте купою борикаються по землі. Вони повалюють на стон і його насильники і звязують йому налясте попід коліна. По решті Едстестона тім>
Radzykevych_Yuliian/Polkovnyk_Danylo_Nechai_Chastyna_2
<. Але Нечай не звертав на нього вже уваги, повернувся плечима й оглядав того раненого, якому відрубав руку в час нападу. Той лежав на землі блідий, скривавлений, примерзлий і борикався зі смертю. — Гей, Дрозде! — кликнув до товариша. — Слухаю, полковнику. — Що з Кобилецьким? Палець іще в замку? — Так. — Гаразд. Лиши його і приходь сюди. — Я скажу все, як здіймеш замок із пальця — скричав Кобилецький, але ні Дрозд, ані Нечай не звертали на те уваги>
Ukrainskyi_zhurnal/2009_N03_44_U_zoni_chudes
<. І за кілька хвилин чіткий підпис стоїть під імену ванням... Здається, що останній акт влади відібрав від папи всю силу. Ще густіше скупчилися в кутках тіні Закону. – Перенесіть мене на ліжко! Покличте духовника! Повняться переходи й шелестять сутани. Папа вмирає. І з його іменем ім'я Каруччіо сковзає здовж стін. Папа лежить на постелі. Хай виконається Закон. Навіщо вже борикатися. Людина вже готова, але папа ще виконає останній обов'язок: – Хай>
Час виконання пошуку: 3.1 c