Shkliar_Vasyl/Tin_sovy

< з самопалом. Ще ж голопупенко був, а й собі туди ж. — А тепер і в мене он голопупенко, аж не віриться, — світився Степан, дивлячись на ще не вилюдніле створіннячко, що лежало впоперек ліжка. Заходили сусіди, родичі, і старі баби, ще не встигши переступити поріг, казали: «Тьху, яке погане, де ти його взяла, Катре?» Катерина аж здригалася від тих тьхукань, і хоч їй пояснювали, що це так треба, кажуть так, щоб не спристрітити дитину, все одно не могла>

Talalaievskyi_Matvii/Knyha_materi

< якого боку не глянеш — усе ж на пристойне і добре виходить: як мати в нього, так і батько та бабуся, хвалити бога. Та коли б він від якогось пройди чи казнокрада... — Таких у нашому роду нема... — І не буде! — знову запевнила Уляна щасливу матір. — У нашому Лісовому одна біднота. Може, й хотів би щось поцупити, так нема в кого — одні безштаньки й голопупенки... Виросте — і стонадцять найкращих дівчат побиватимуться за ним, ось побачиш>

Kotovenko_Ivan/Trynadsiatyi_misiats

<! Він там, а ми тут! А терорист Голопупенко, чи як його там називають? — у ворошиловградському СІЗО, і нікуди він не втече! Тільки б знайти вождя, бо без вождя нам кепсько буде». Майор Бузина зроду не втрачав сили духу, навіть у найскрутніших ситуаціях, і мав варіативний склад мислення. Попихкуючи сигарою, він озирнувся вусібіч, щоб детальніше роздивитися убрання траурного залу і вгледіти, куди ж все таки подівся основоположник Комуністичної партії Радянського Союзу, вождь>

Kanyhin_Yurii/Shliakh_ariiv

<! Це ж майже Голопупенко на золотому троні, — посміхнувся Гуру і додав: — А візьміть стародавній Шумер. Там також трапля ються, так би мовити, «запорозькі» прізвища. Вже цитований дослідник шумерської цивілізації С. Крамер пише, що однією з найбільших сенсацій для шумерологів є доказ того, що відомі закони царя Ур-Намму (сьогодні вони визнані найстародавнішими у світі) створив не він, а його помічник і спадкоємець — якийсь Шульга [Див.: Крамер С. История>

<, лише купці, заводчики, офіцери, солдати). Російські прізвища походять від батьків, дідів, а головним чином, від власників душ. Ось звідки «типово руські» Іванови, Петрови, Сидорови і т. д. Українські прізвища — в основному від народних прізвиськ (ось звідки всі ці Коваленки, Яремчуки, Гоголі, Шинкаренки, Сіроштани, Голопупенки, Кравченки) або — від імен дохристиянської Русі (Бунчук, Покотило, Кудлай). А зовнішній вигляд людей! їхній одяг, взуття>

Literaturno-naukovyi_vistnyk/1901_Tom_13_Knyha_03

< e h t n i n a m o D c i l i b u P Хронїка і біблїoґраФія. І. Лїтературні вісти і уваги. люди одержали головами“, сь мальїми ...ій докоряє народовцїв До істориї ювимея. З приводу замітки в хроніці 14 ч. „Галичанина” п. з. „Ве ликiи де за те, якийсь д. що не взяли участи в ювилею о. Петру шевича і рівночасно заявляє, що для них і що їм „довлЬеть там не було місця виршоробь Голопупенко", ми в львівській громадї від добре звісного ось>

< яке писанє »віршороба « Голопупенка з просьбою не відмовити йому місця в на »Нї, панове-господинове —- шій хронїшї. пише сей бідолаха »сконеолїдованим « cти лем — не можете собі изобразити, як да Без леко сягає людська неблагодарность! ся мене якийсь »ій « даня рациї вчепив у »Галичанинї« з приводу ювилею о. Пе і ну-ж кидати мною мов гни трушевича, лим яблоком на голови всеї »Руси-Укра инь « за те, що вона не пізналась на за слугах юбиляра>

<, Богдановим Нідерле, Патерою і Гебауе і Добяшем, ром, Ламанским і Лопухиним, Шляпки і мно ним, Драгомірецким Славянщи гими ни, але і з нашими краєвими культур никами — Сениками, Чередарчуками, Ре Чижами, Мизями, Сприсями, шетилами, иньшими Пелехатими Та на жаль, моя гор щирими душами! дість трівала ледво пару день. Запотребило яблока, ся господинови »ій«-єви гнилого поб кинути ним на голову Українцям — хап за »віршороба« Голопупенка тай бух! І за що ? »ій>

< « каже, Адже що для »лилипутовь-Украинцевь вь та комь обществЬ нЬть мЬста« — так чогож сердитись? собі винні, що не зазнали приємности почути з уст г-на „ій“-я, що тут для них „нЬть о. Петрушевич без сумнїву мЬста“. та за щож мене при тій великий Нїби то я, віршороб нагодї паплюжити? вже нї на що иньше не Голопупенко, здалий, на те, щоб я „довлЬль” Знаєте, па українофілам нове-господинове, не сама зневага болить, Бож госп. „ій” але головно невдячність>

Shkliar_Vasyl/Krov_kazhana

<, а тепер ще скажіть по правді, чим гірше моє чортеня за отих людських пуцьвірінків, що підростуть і зґвалтують свою виховательку чи хай навіть вчительку, а потім ухопляться за ножі і почнуть різати одне одного і всіх, хто трапиться під п'яну руку, а тоді підуть у тюрму і вийдуть звідти ще гіршими. Так, пішли далі й візьмімо отих голопупенків, отих збільшених у мільярд разів сперматозоїдів, що допхалися до влади, а тепер кра дуть, грабують, відстрілюють одне одного>

Nakonechnyi_Yevhen/Ukradene_imia

< та Росiйською iмперiєю уже не вистачало династичного аргументу про спiльних Рюриковичiв. «Погодiнська гiпотеза була викликана хвилею «народности». Вона стала потрібною в тiй добi, коли «народнiсть» треба було додати до православiя й самодержавiя, як третiй рiвнорядний елемент».[302][303][304] Погодін, який бачив поширення визвольних ідей, лякав українців, що коли вони здобудуть незалежність, то «Малороссиянам с каким-небудь Хмельниченком или Голопупенком>

Tiutiunnyk_Alla/Dali_polotu_strily

< нікого із простих нормальних людей. — Як ти не розумієш! — здивувалась Олена.— Голопупенко, чого доброго, в ОБХСС побіжить. То вже не життя: на роботі усіх бійся, та ще й серед друзів тремти, щоб не продали. Так на чому я спи- нилася? Ага! Що є у нас, ти бачила, — продовжи- ла вона із задоволенням. — Квартиру, правда, зро- били батьки, але решту — усе ми. Віталій довго бубнів>

Tiutiunnyk_Alla/Ostrovy_navproty_mista

< того ж голопупенка. Чим довше дивився на неї чоловік, тим тривожніше ставало у нього на душі. Та, що стримано усмі- халась в об'єктив, могла бути усього лише старшою сестрою тонконогого подряпаного дівчати із по- заминулого літа. І в розповнілому личку, на яко- му гострим лишилося тільки підборіддя, і в тонко вищипаних бровах, і в коротко стрижених кучери- ках можна було, звичайно, впізнати знайомі риси>

Turianskyi_Osyp/Poza_mezhamy_boliu_Syn_zemli_Opovidannia_zb

<, як той сільський сміхун Кость Єгомость бажав панні граф'янці, щоб вона з Іваном Куценком породила дванадцять синів, гайдамаків! Ах, серце мені тріскає з болю й чоло мені лупається зі стиду, що така гарна граф'янка запропащує шляхетський світ, багном обтраскує великопанську славу й силу і на ноги зводить заялозених хлопів, голопупенків та обірванців і жебраків, таких, як я… Граф Залуський усміхнувся філософічно і сказав до жебрака; — Коли зближаються до влади>