Ridna_mova/1939_Chyslo_1-6

<, розмовонька, зимонька, веснонь- ка, дівчинонька, сусідонька, хустинонь- ка, рибонька, трунонька, смертонька, сторононька, калинонька, дитинонька, ластівонька, корівонька; -ойка: дівойка, дівчинойка, бабойка, буковинойка (за- хідньоукраїнське); -очка: головочка, ягі- дочка, правдочка, десяточка, лавочка, сиріточка; -ця: матіночка, невісточка, церковця, кровця, Любця, Ганця; -иця: землиця, коровиця, сестриця, водиця>

Sholokhov_Mykhailo/Tykhyi_Din_Knyha_3

<, та так і лишилась лежати, безстидно задравши тощі ноги, безголосно репетуючи: — Ой рятуйте, ріднесенькі! Ой, смертонька моя! Рятувати стару ніхто не вернувся. Аероплан, страшно рикаючи, з буряним ревом та свистом пронісся ледь - ледь вище комори, на секунду заслонив своєю криластою тінню білий світ від витріщених у смертному яшхові бабусиних очей, пронісся і, м'яко вдарившись колесами об вологу землю хутірського вигону, побіг у степ. В цей ото момент>

Chemerys/Order_na_liubov

< Богом дана. Яка не яка, а моя… – Пугача лячно, – Оксана хутенько, наче шукаючи захисту, присiла бiля староi на призьбу. – Чуете, як пугукае моторошно? – Чого птаха боятися, бодай i пугача, дитино моя? Люди страшнiшi за найстрашнiшого птаха чи звiра, а я вже i iх не боюся. Вiдбоялася за довгий вiк. Теперечки ось сиджу та опрягу свою, ту, що з косою, виглядаю. Щось забарилась моя смертонька, а я ii виглядаючи, все живу та й живу – хоч i жити>

Makovii_Harafyna/Narod_u_narodnykh_sviatakh

<, що як прибиті каглою (димом) ходять... Можна було чути співанку: Сопівчино калинова, золотеє денце, Гой ня мучи за тобою і душа, і серце. Гой ня мучи, не встиває (не остигає), що й маю робити? Гой, відай, ня буде скоро смертонька женити... Гой, відай, царівна гожа вже іще з старостами Клепче свою востру косу та й мантит (гострить) зубами... Знімали діди правий постіл, кидали його через хату, як зумів перекинути — то ще скоро не одружиться>

Halan_Yaroslav/Dramatychni_tvory_Khudozhnia_proza_Publitsystyka

< собі під ніс. Лишенько мені, глухій та немічній! Коли ж то бог зглянеться й забере мене до себе... Та ще доводиться на старість чужі кути собою витирати. Лука жбурнув книжку й швидко заходив по хаті. Ох, Штефане, нема на тебе кари! Мало тобі було, ненажері, дідівської землі, то ще на людську поласився, з Негри-* чами та й з цілим селом погризся, цур тобі, пек тобі! А нині, коли смертонька ходить за ним з косою, він світом нудить і кисне, як кваша>

< якихось. Ой, серце, моє немічне серце обізвалося знову..* Сидить уже над моєю душею смертонька з косою. Отченьку! Ще вам одну таємницю повідати хочу. Тільки погляньте, мої золоті, чи немає там за дверима мого ворога... О. Юліян підійшов до дверей, визирнув і кивком голови заспокоїв бабу Олену. Вже заодно і його, і свій гріх скажу. Ви збираєте, отченьку, у людей гроші на новий дзвін, а старий у нас під носом лежить. Лежить і чекає, поки добрі люди>

Vsesvit/1995_N02_794

<, без хазяїна над тобою, хоч який він пречудовий. Ось про що мріяв Кастор. Факел Абдуїн вириває полюбовниці Мануела Бернардеса, славетного бандита, корінного зуба, а Збуй-Вік асистує і Звичний вечірній гомін у Великій Пастці — тепер це вже польовий табір — зненацька розітнули несамовиті зойки. Вони линули здалеку й наростали крещендо: просто нелюдські зойки. Ой рятуйте, ой смертонька прийшла! Гармонія в руках Педро Цигана, паливоди- гармоніста>

Skorin_Igor/Khloptsi_z_karnoho_rozshuku

<. Ми насилу в нього скло відібрали. Двоє тримають, а я рушником груди замотав, натягли на нього пальто, насунули шапку — і в машину. Дорогою він мало дуба не врізав. Видно, ослаб од втрати крові, а може, із серцем щось. До лікарні його ледве допровадили. Сестриця як глянула під рушник, аж ойкнула, а злодюга той стогне: «Смертонька моя прийшла». — Прикидався, мерзотник, а ви повірили. Зараз, мабуть, скаче, як жеребець, уже до Байкалу добігає,— розсердився>

Dimarov_Anatolii/Na_koni_i_pid_konem

<, довговухі все оббігали її стороною. Часто прокидалися й наслухали, чи не біжить Микола із зайцем. Та не так сталося, як гадалося. Десь запівніч, коли Микола солодко спав, його бабу понесло до вітру. Стара доти дибала стежиною, поки й улізла в ту смолу, як муха в мед. — Гвалт! Пробі! Баба смикнулася раз, смикнулася вдруге і стала рачки. — Люди добрі, рятуйте, хто в бога вірує! — жебоніла вона. — Ой, смертонька моя! На той крик вискочив Миколин тато>

Vsesvit/1994_N01_781

< епізод: «J1. Ста- рицька дуже шанувала й любила Кримського, але завжди казала, що він зіпсував українську мову Звенигородськими провінціалізмами (мова йдеться про село, де часто працював і відпочивав А. Ю. Кримський.— І. В.): «всенька», «смертонька» і І. д. Кримський високо ставив Старицьку-Черняхівську як письменницю, але завжди додавав: «але мова, мова? Щось страшне!»4. Часто й Наталія Дмитрівна виступала цікавим доповідачем. Її розповіді>

Francois_Rabelais/Harhantiua_i_Pantahriuel_vyd_1990

< на карачках, мов та мавпа, і ревеш коровою? Краще б допоміг нам! — Бе-бе-бе, бу-бу-оу! — пробелькотів у відповідь Панург.— Ой, потопаю! Ой, гину! Ой, смертонька моя близько! Ой, горе мені, горе! Вода вже хлюпає у мене в черевиках, налилася за комір... Зараз ця бісова... ой, не бісова — ця божа хвиля переверне наш корабель! Ми підемо на дно, рибам на харч! Брате Жан, друже мій вірний, ченчику мій, велебний отче, висповідайте мене! Ось я вже став на коліна>